Скільки території Україна зайняла на Курщині, а Росія біля Покровська (КАРТИ)
Росія давно тиснула по всій лінії фронту й особливо біля Покровська, і Сили оборони мало що могли зробити. Вони завдавали максимальної шкоди противнику і відступали. Це тягнулося місяцями.
Поєднання атак 250- або й 500-кілограмовими КАБами (авіабомбами, що планерують), артилерією, у якій Росія і досі має перевагу, різними безпілотниками і “м’ясними” штурмами нескінченної піхоти робили свою справу. Крім повільного захоплення територій росіяни цим просуванням поступово створювали гнітючу атмосферу в Україні. Незважаючи на весь героїзм і запізнілі поставки західної зброї, зупинити наступ не вдавалося.
І тоді Україна атакувала Курщину. Це було схоже на добре спланований акт безнадії. І станом на сьогодні ця атака змінила дещо дуже важливе — бойовий дух. Історія свідчить, що він іноді може творити дива.
На картах нижче дані DeepState станом на 18 серпня.
Є й більш осяжні вигоди: кількасот полонених, яких можна обміняти, захоплені склади з боєприпасами, ну й власне території. Окуповані землі хоч і створюють буферну зону й дають змогу вести бойові дії на території противника, але все ж таки породжують і нові проблеми. Одна з них — забезпечення життєдіяльності тих небагатьох цивільних, які там залишилися.
Ще один важливий плюс — на Курщині ЗСУ станом на сьогодні нав’язали противнику вигідний нам стиль ведення війни. На старій лінії фронту у ворога були налагоджена логістика, підтягнуті резерви, наші позиції пристріляні. Росіяни потихеньку сунули вперед щільною масою, і простору для маневру ми не мали.
На Курщині наші війська можуть швидко рухатися, з’являтися в несподіваних місцях і атакувати. Це нам і дає тимчасову перевагу до моменту, поки росіяни не вибудують свою інфраструктуру для подальшої оборони чи наступу.
Але треба враховувати, що в нас не вистачає зброї і солдатів, щоб наступати в глиб Росії чи обходити з тилу угруповання, яке атакує північ Харківщини. Для такого сміливого ходу потрібно було б тисяч 100 добре озброєних і навчених бійців. У нас їх немає, тому західні союзники і радники все ще не можуть зрозуміти, у чому полягає стратегічна мета курського наступу.
Українське командування, розуміючи свої обмеження, не рветься вузьким проривом вперед, натомість розширює зону нашої окупації вздовж кордону, і це розумно, а виконання ефективне.
Також варто відзначити високий професійний рівень бригад, які атакували Курщину. Добре, що в нас є такі злагоджені й досвідчені підрозділи. Їх потрібно берегти, а їхній досвід внутрішнього управління, стосунків між командирами і підлеглими та навчання масштабувати на всі ЗСУ.
Можливо, у довгостроковій перспективі позитивний ефект від цього вторгнення полягатиме в тому, що сусіди Росії побачать: громадяни РФ готові нейтрально приймати будь-які окупаційні війська за умови людського ставлення і не готові захищати свій режим. Та не факт, що на це хтось зверне увагу чи колись скористається цим спостереженням.
Офіційно наші високопосадовці говорять, що метою є відтягнення атакуючих російських сил із лінії фронту і можливий торг за території під час наступних імовірних переговорів.
Проте росіяни не перекидають війська з важливих напрямків своєї атаки. А це передусім Покровськ. Їхня логіка зрозуміла. Вони вважають, що захоплення Покровська перекриє їхні втрати на Курщині, а рухатися в глиб Росії в нас немає ресурсів.
“Захоплення Покровська може суттєво змінити баланс сил у регіоні. Це відкриває шлях для подальшого просування російських військ і створює неабияку загрозу для інших областей, таких як Запорізька та Дніпропетровська. Україна повинна сконцентрувати свої зусилля на обороні цих критичних точок”, — стверджує Головнокомандувач ЗСУ в 2014–2019 роках Віктор Муженко.
І тут є ризик, адже наступ на Курщині відволікає людей і зброю, які можна було б застосувати для оборони Покровська.
Який стратегічний задум у нинішнього Генштабу, ми не знаємо. Останню добу різні українські й російські пропагандистські телеграм-канали пишуть, що ЗСУ можуть знову атакувати на Півдні, звідки росіяни перекинули війська під Курськ. Невідомо, чи це правда і чи це в принципі можливо.
Хай там як, а курський наступ — це спроба змінити правила гри, за якими ми програвали. Чи це вдасться, покаже час. Але спроба “перевернути стіл” однозначно потрібна.