Як управлінський хаос у Міністерстві оборони послаблює Україну в розпал війни
Уже минув рік після того, як Рустема Умєрова призначили новим міністром оборони. Але управлінський хаос у ключовому для воюючої країни відомстві лише поглибився і став системною проблемою.
Про це у статті для УП пишуть виконавча директорка Центру протидії корупції Дар'я Каленюк, керівниця Центру підтримки аеророзвідки Марія Берлінська та директорка Центру "Нова Європа" Альона Гетманчук.
Експертки нагадують, що відповідно до законодавства, ЗСУ підпорядковуються Міноборони, яке є центральним органом військового управління в Україні.
Проте, наголошується у матеріалі, Міноборони і досі лишається міністерством у підпорядкуванні Збройних сил, а сам міністр не наважується ухвалювати рішення, які можуть не сподобатися в Генеральному штабі.
До того ж міністр не встановив ефективну координацію, планування та управління в самому відомстві.
"Поясніть нам, як працює Міністерство оборони, і хто там за що відповідає," – не раз можна було почути за останній рік від міжнародних партнерів. Аналогічне питання є і всередині країни у багатьох в силах безпеки та оборони, урядових структурах і неурядових організаціях.
За рік Умєрова офіційна структура Міноборони неодноразово змінювалася, але й досі навіть для керівників структурних підрозділів у самому міністерстві не завжди зрозуміло, хто й за що відповідає", — йдеться у матеріалі.
Як приклад наводиться те, що міжнародною співпрацею паралельно із самим міністром займається ще одночасно п'ять (!) заступників – перший заступник міністра Іван Гаврилюк, заступник з розвитку військової техніки та озброєння Олександр Сергій (та його департамент військової технічної політики – ДВТП), профільний заступник з європейської інтеграції Олександр Балануца (та його Департамент міжнародного оборонного співробітництва – ДМОС), заступник з інституційного розвитку Станіслав Гайдер (який координує роботу коаліцій спроможностей), заступник із закупівель Дмитро Кліменков (та його Департамент політики закупівель – ДПЗ).
Водночас незрозуміло, хто ж у міністерстві несе основну відповідальність за міжнародну військову допомогу, а саме вона є основним джерелом надходження зброї для Сил оборони.
"Загалом ключові рішення в Міноборони формуються і реалізуються саме вузькою групою радників та експертів, наближених до міністра. Вони присутні на основних нарадах за участю міністра та виконують його особисті доручення.
Всі вони не несуть відповідальності, не подають на своїх посадах у Міноборони декларацій, невідомо якими наділені повноваженнями, невідомо, чи пройшли належну перевірку для допуску до державної таємниці, але де-факто разом із Рустемом Умєровим керують основним міністерством воюючої держави.
Описана вище хаотична система управління найважливішим оборонним відомством держави суттєво обмежує швидкість і якість критичних для країни змін, які потрібні силам оборони "на позавчора", і підриває нашу спроможність генерувати більше допомоги від партнерів", — пишуть представниці громадського сектору.
Каленюк, Берлінська і Гетьманчук докладно пишуть про те, як нині діє система оборонних закупівель. Вони відзначають певні досягнення команди міністра. Зокрема те, що навесні 2024 року Міноборони оголосило відбір незалежних членів наглядових рад для Державного оператора тилу (ДОТ) та Агенції оборонних закупівель (АОЗ).
"Але Умєров досі не призначив відібраних кандидатів, хоча негайне формування членів наглядових рад є однією з передумов зближення України з НАТО.
Особливо це критично для АОЗ. Адже 90% інформації про закупівлі агенції є закритою згідно із законом, тому тут відсутня можливість контролю суспільства над ціною, якістю та ефективністю збройних закупівель.
Після призначення потужної незалежної наглядової ради в АОЗ Україні буде набагато простіше вимагати від західних партнерів спрямовувати мільярди доларів російських арештованих активів безпосередньо на рахунки агенції для закупівель української зброї", — йдеться у матеріалі.
Водночас у міжнародному співробітництві Міноборони експертки відзначають тотальний провал.
"Напрямок міжнародної співпраці за благословення міністра досі розкиданий між різними заступниками та департаментами в МОУ.
Зволікання в налагодженні міжнародної співпраці, а саме елементарна відсутність протягом 8 місяців профільного заступника та відповідно професійної координації роботи над міжнародною військовою допомогою, – коштували нам мільярдів доларів допомоги на зброю. Адже все це відбувалося тоді, коли йшла затримка голосування пакету допомоги в Конгресі США.
Загалом у Міноборони відсутня базова внутрішня експертиза щодо наявних іноземних бюджетних програм військової допомоги для України. Наприклад, в Міністерстві оборони Ізраїля лише військовою допомогою від США опікується понад 100 топових фахівців. В Україні – це умовні півтори людини", — зазначається в статті.
Експертки нагадують, що в Міноборони досі немає єдиного інституційного центру, який аналізує наявні програми допомоги від партнерів, формує офіційні запити на збройну допомогу союзникам, визначає їхню пріоритетність, контролює стан задоволення цих запитів тощо.
Як наслідок, наші партнери отримують списки потреб в обладнанні, які нереалістично задовольнити.
"І найголовніше – українська влада загалом і Міноборони зокрема фактично не пояснюють партнерам, які військові спроможності вони хочуть посилити або побудувати завдяки зброї союзників і яких військових цілей прагнуть досягти.
Загалом головна біда проваленої міжнародної роботи Міноборони – відсутність сформованого в координації з усіма силами оборони і якісно скомунікованого з міжнародними партнерами реалістичного плану війни", — пишуть Каленюк, Берлінська і Гетьманчук.
Вони підсумовують, що попри низку досягнень команди Умєрова, як-от колосальний ривок в цифровізації армії, "управлінський хаос за керівництва Рустема Умєрова значно сповільнює, а подекуди й унеможливлює ухвалення критично необхідних ще на вчора рішень чи не в усіх сферах оборонного відомства".