Ігнор, черги та сваволя. З чим стикаються поранені військові з системи МВС, — дослідження
Черги під час ВЛК, неналежне ставлення медперсоналу, нехтування психологічною допомогою, сваволя деяких командирів – з цим стикаються поранені військові із системи МВС під час лікування та реабілітації.
Про це йдеться у дослідженні Правозахисного центру “Принцип”.
“Поранені військові Нацгвардії, Держприкордонслужби та поліції не розуміють, чим виправдана така різниця у досвіді в порівнянні зі Збройними силами України. Невідомість — це найбільший біль для поранених. Неможливість передбачити своє майбутнє — це постійна тривога за те, що може статися далі. Все це має суттєвий негативний вплив на військових, процес їхнього лікування та реабілітації, а також подальшу службу”, – зазначила Любов Галан, голова ГО “Принцип”.
Головне з аналітичного звіту про шлях поранених в системі МВС.
“Все залежить від людини”: на процес лікування і реабілітації можуть впливати окремі люди
Учасники дослідження зазначили, що шлях пораненого часто може залежати від особистості командира, представника частини чи лікаря. З однаковим пораненням різні військові можуть зіштовхнутися з різним ставленням до себе. Хтось може отримати необхідні виплати, а комусь доведеться за них боротися; хтось може перебувати у частині між проходженням ВЛК, а комусь дозволять провести цей час вдома; хтось може отримати додаткову відпустку за станом здоров’я, а хтось — ні.
“Військові часто не розуміли, хто і за що є відповідальним та які кроки вони мають зробити, щоб був якийсь результат. Як наслідок, поранені часто не розуміли, коли їхні права порушуються. Це призводило до негативних наслідків, коли вони не отримували належних виплат, відпустки та стикалися з іншими проблемами, яких можна було уникнути, якби правила та процеси були простішими та більш зрозумілими”, – сказала Любов Галан.
“Я чекав на лікаря 8 годин”: проблеми з ВЛК
Проходження військово-лікарської комісії забирає дуже багато часу у поранених військових із системи МВС. Нерідко вони змушені їздити по 4-7 разів, щоб пройти всіх лікарів. Респонденти зазначали, що в поліклініках МВС діє загальна черга для поранених та невійськових працівників, а також тих, хто вже вийшов на пенсію. Це дуже перенавантажує лікарів і негативно позначається на досвіді поранених.
“Загальна черга та перенавантаженість лікарів також створюють конфлікти в коридорах, адже військові змушені витрачати купу часу та зусиль, щоб пройти ВЛК. Респонденти скаржилися на необхідність проходити додаткові обстеження в інших медичних закладах і, відповідно, додатково пересуватися містом, що є дуже складно для травмованих та поранених”, – зазначив аналітик ГО “Принцип” Євген Лисенко.
74% респондентів вказали, що потрапити до лікарів ВЛК вони змогли саме через живу чергу. Електронної черги, яка вже функціонує в ЗСУ – майже немає.
“Чому я повинен проходити ВЛК якусь іншу?”: відсутність єдиної інфраструктури госпіталів та поліклінік
«Ну, в ЗСУ простіше, тому що тільки в нашому місті три ВЛК штатних і одна позаштатна. Тобто любий військовий ЗСУ чи ТРО бере, проходить по місту і все ок. Нам же хер знає куди треба теліпатися [...] реально якась сегрегація получається», – цитата пораненого військового з дослідження.
Відомства розділяють між собою фізичну інфраструктуру та самих військових: хоча часто йдеться про єдині Сили безпеки та оборони. Так, один військовий може пройти всі обстеження в одному закладі, а іншому – доведеться витрачати час на переміщення між різними медустановами. Те саме стосується і закладів лікування чи реабілітації.
“Самі лікарі та представники частин часто плутаються в тому, як має відбуватися процес на різних етапах шляху пораненого. Що вже говорити про військових, які часто залишаються без розуміння — хто і за що відповідає і що потрібно зробити для того, щоб відстояти свої права”, – додав головний аналітик дослідження Іван Шматко.
«В жодній лікарні, жодний психолог до мене не підійшов»: проблеми психологічної підтримки
Більшість респондентів вказали на поганий стан психологічної допомоги в системі МВС. Військові зазначили, що спеціалісти часто ставилися до психологічного обстеження механічно, без справжнього інтересу до їхніх проблем. Військові з черепно-мозковими травмами часто стикалися з нерозумінням через неврахування специфіки травми мозку та її можливих наслідків. Як у випадку психічного здоров’я, так і у випадку ЧМТ, поранені стикалися з недовірою зі сторони командирів та лікарів. Через це дехто не повідомляв про свої негаразди, щоб не відчувати на собі недовірливого ставлення.
“Має відбутися уніфікація та обмін кращим досвідом, а військові мають розраховувати на той пакет можливостей і сервісів, які є найкращими загалом в системі Сил безпеки та оборони. Різниця досвідів є невиправданою, адже всі військові однаково несуть службу і мають однакові соціальні та медичні потреби”, – підсумовує Любов Галан.
Докладно з дослідженням можна ознайомитися за посиланням.
