Скандал із Ліною Костенко: львівські інтелектуали НЕ називали її «змаразматілою»
“Мої слова вирвали з контексту і перекрутили, — сказав у телефонній розмові поет і оргіназтор культурних подій, львів'янин Юрій Кучерявий, котрого обвинувачують у брутальній критиці роману Ліни Костенко та в особистому випаді проти письменниці. - Я не казав, що Ліна Василівна змаразматіла. Кожен, хто бажає переконатися, які саме слова звучали на вечорі, може послухати аудіозапис дискусії в кав'ярні “Кабінет”
На уточнююче запитання, що ж саме він сказав, Юрій Кучерявий відповів: “Я говорив у тому сенсі, що було б неправильно сказати, що в Ліни Костенко маразм”.
Тим часом, після кількох днів “скандалу” своєрідний конспект розшифровки опублікувала “Українська правда” Тут знову з'явилося слово “змаразматіла” в образливому контексті. Але по телефону Ірина Славінська, автор матеріалу, повідомила, що під час публікації з текстом виникли технічні проблеми — і, як наслідок, уривок про “маразм” вийшов обірваним.
“Юрій і справді не казав на цьому записі, що в Ліни Костенко маразм, а подав це як умовну чиюсь думку, з якою не може погодитися. А текст буде виправлено”.
“Проблема не в етиці львівських чи інших журналістів, котрі перекрутили мої слова, проблема не в тому, як оцінювати роман Ліни Костенко. Проблема — в тих соціальних питаннях, котрі, до речі, піднімаються в цій книжці. Зокрема, свободи думки. Адже шістдесятництво колись починалося в атмосфері відваги, боротьбі за право висловитись. А до чого ми прийшли сьогодні? До того, що частина суспільства знову хоче створити собі якийсь образ інакодумців? Шукає внутрішнього ворога?”, - говорить Кучерявий.
На цьому, здається, поки що можна ставити крапку в “кабінетній” історії. Якщо всі визнають, що жодного особистого хамського випаду проти Ліни Костенко не було, а були неправильно зрозумілі чи вирвані з контексту слова, то предмет суперечки зникає сам собою.
Не може піддаватися сумніву те, що будь-який твір надається до будь-якої критики, як схвальної, так і не дуже. Якщо етичні рамки, рамки пристойності, людської гідності не було порушено, все інше — питання літературознавчих дискусій. А переводити їх у площину “товариського морального суду” означає повернення до радянських літературних практик, котрі відмо чим закінчувались і для письменників, і для читачів, і для літератури.
Інша річ, що там, де йдеться про соціально важливі речі (а продаваність роману однозначно свідчить про його “терапевтичний ефект” у нинішній непростій суспільній ситуації), можна будь-якому критику порадити бути гранично акуратним, “не нашкодити”.
Олег Коцарєв
