The New York Times про закриту виставку у Могилянці: Українське мистецтво набуває політичних рис
Закриття експозиції в Києві минулого місяця стало твором мистецтва перформансу само по собі. Виставка “Українське тіло”, яка відкрилася 7 лютого у Центрі візуальної культури Києво-Могилянської академії мала на меті дослідити тілесність в сучасному українському суспільстві. Поряд з творами Оксани Брюховетської, як наприклад альбом з літніми нужденними киянами або щит з тризубом, вирізаний Володимиром Воронцовим, на ній були також кілька малюнків оголених чоловіків Анатолія Бєлова та відео-інсталяція Миколи Рідного, в якій постійно змінювалися відмінні зображення - то вагіна, то український Парламент - з питанням до глядачів, яке з зображень дратувало більше.
Через три дні після відкриття експозиції її відвідав президент академії Сергій Квіт. За свідченнями Василя Черепанина, директора центру, через пару годин пан Квіт вернувся на виставку з ключами в руці й почав вимикати відео-монітори та світло. “Я спитав його: Що ви робите?, - розповідає пан Черепанин, який є викладачем на кафедрі культурології університету. - Він сказав мені, що це не виставка і використав лайливе слово для її опису.”
Пізніше пан Квіт заявив журналістам, що виставку не закрито повністю, а тільки на перерву.
Президент Могилянки не відповідав на електронні листи з проханням пояснити свої дії, хоча академія надала посилання на сторінку в інтернеті з коментарями Квіта, зробленими з цього приводу.
Відтак академія відкрила виставку для публіки тільки після того, як дозволу ввійти попросили журналісти. Закриття спричинило до активних дебатів щодо цензури не тільки серед тих, хто якимось чином пов'язаний із сучасним мистецтвом у Києві, але й в загальнонаціональних засобах масової інформації.
Симпатики з усієї України продемонстрували солідарність власними перформансами, серед яких один чоловік з Донецька, котрий роздягся догола в лютий мороз і за допомогою бритви вирізав собі тризуб на животі. “Українське тіло” так ніколи і не відкрилася для широкого загалу й університет відмовився від експозиційної зали цього місяця взагалі, пояснивши це “ремонтом”. Зі слів пана Черепашина зала тепер використовуватиметься для зберігання університетського архіву.
Країною поширилася петиція із закликом до опору цим діям та “відновлення академічної та мистецької свободи”, підписана філософом Славоєм Жижеком, митцями Артуром Змієвським та Сарою Гудман та академіками Ериком Фассином і Іваном-Павлом (Джоном-Полем) Химкою.
Проте, незважаючи на поширене розчарування цензурою, багато людей вважають обурення широкого загалу ознакою позитивного росту в сфері мистецтва в Україні.
“Я абсолютно переконаний, що закриття цієї виставки - це найважливіша подія, яка сталася в українському мистецтві впродовж багатьох років, - поділилася своєю думкою Катерина Ботанова, директор київської Фундації Центру Сучасного Мистецтва. - Це дає зрозуміти, що сучасне мистецтво - не завжди прекрасне на вишукане. Мистецтво може бути провокативним та викликати дискусію”.
Такий сплеск емоцій був би немислимий тут ще десятиліття тому, але “українська культурна сфера розвивається шаленими темпами” - вважає пані Ботанова, яка також відома як мистецтвознавець. “Це фантастика, це нагадує вулкан”, - каже вона.
Нові установи, як комерційні, так і некомерційні, допомогли просунути сцену сучасного мистецтва вперед. Однією з них є фінансований державою Мистецький Арсенал, який в травні 2012 року стане місцем проведення Arsenale 2012 - першого бієнале сучасного мистецтва в Києві, організованого Дейвідом Елліотом, британським куратором і директором художнього музею.
Тим часом приватно-фінансований Арт-центр імені Пінчука (PinchukArtCentre), яким володіє український олігарх Віктор Пінчук, привабив до Києва зіркові імена (одночасні персональні виставки Гарі Хьюма та Джефа Волла) і утримує галерею для сучасних українських митців. На світ з'явилися декілька журналів, присвячених мистецтву, як скажімо мистецький сайт Коридор і десяток політично свідомих молодих митців та кураторів зчиняють галас як в Україні, так і поза її межами.
“Ми ще не маємо міжнародного бренду, але я гадаю, що це лиш питання часу, - каже Павло Гудімов, колишній гітарист популярного рок-гурту “Океан Ельзи” та власник “Я Галереї” в Києві. - Ми маємо так багато цікавих митців і так багато цікавих подій”.
Із завершенням Холодної війни та розпадом Радянського Союзу, київській мистецькій сцені бракувало уваги глобальної спільноти через близькість до Москви.
“Мережа галерей та мистецький ринок у Москві з'явилися раніше, ніж у Києві, тому наші найкращі митці були представлені в світі через московські галереї, - каже Олександр Соловйов, головний куратор і замісник директора Мистецького Арсеналу. - Навіть сьогодні, коли я відвідую культурні центри в таких місцях як Дубай чи Базель, то бачу, що наші художники і надалі представлені російськими галереями”.
Проте існує надія, що ця тенденція скоро поміняється. З галерейним простором у 60 000 квадратних метрів, колишній склад боєприпасів, а нині Мистецький Арсенал може стати однією з головних установ сучасного мистецтва. Хоч музей не відкриється повністю аж до 2014 року та багато критиків задаються питанням, що він міститиме, оскільки, за їхніми словами, в ньому бракує чіткої стратегії колекціонування - в ньому вже відбулося декілька успішних та велелюдних експозицій, проведених у головній залі. Є також надія, що цьогорічне Arsenale може допомогти Києву стати однією з важливих столиць сучасного мистецтва.
Арт-центр Пінчука, який відкрився в 2006 році, став важливим простором для сучасного мистецтва в місті. До нього стояли черги, щоб побачити виставку робіт Дем'єна Гьорста та Сема Телор-Вуда. Хоч скептики скаржаться, що виставки зосереджені головним чином на іноземних митцях, і багато відвідувачів приходять не тому, що вони розуміють чи їх цікавить мистецтво, а тому що це стало модним. Та генеральний директор центру Екхард Шнейдер з цим не погоджується. “Найважливішим завданням є обмін роботами”, - стверджує він.
Арт-центр також призначає національну та міжнародну мистецьку премію. Торік переможцем національної премії був Микита Кадан, молодий концептуаліст, який брав участь також у виставці “Українське тіло”. “Соціальне та критичне мистецтво вийшло на перший план у другій половині цього десятиліття”, - вважає Микита.
І незважаючи на суперечки щодо цензури, багато людей дивляться з оптимізмом на напрям, обраний сучасним мистецтвом. “Сьогодні відбуваються дуже багато речей, - каже художниця-концептуаліст Алевтина Кахідзе. - Звичайно ми можемо критикувати деякі з цих речей, але що важливо, так це - створити платформу, на якій нові митці та нове українське мистецтво може бути продуктивним і активним”.
З оригіналом статті можна ознайомитись тут.
