Невдовзі цирк можна буде побачити лише у Верховній Раді: справжні клоуни зникають як клас
Не тільки українські, але й російські та частково західні цирки відчувають дефіцит талантів у жанрі клоунади
Українські цирки ризикують залишитися без своїх найпопулярніших артистів — клоунів. За роки незалежності в цьому жанрі у нас, за великим рахунком, не з’явилося жодного пізнаваного імені. Як відзначають самі циркові артисти, причина відсутності на вітчизняній арені нового Нікуліна, Єнгібарова або Попова аж ніяк не в тому, що сучасна публіка охолола до мистецтва клоунади. «Хороші клоуни — велике щастя для цирку. Їх номери незмінно користуються великою популярністю у нашої публіки», — зазначає Микола Кобзов, власник і засновник цирку «Кобзов». «Так склалося, що у нас, на відміну від Заходу, цирк — це забава не для дорослих, а для дітей. Нехай 2-3% юних глядачів бояться клоунів, але решта завжди зустрічають їх номери «на ура». Тому без їх участі не має проходити жодна циркова вистава», — говорить гендиректор і художній керівник ДП «Державна циркова компанія України» (ДЦКУ) Сергій Петелько.
Однак, знайти в трупу хороших циркових клоунів з кожним роком стає все важче. «Їх не те, що дефіцит, їх практично немає. І це проблема не тільки України, а й Росії, частково навіть Європи та США. Хороші клоуни сьогодні нарозхват. За кордоном їхні гонорари сягають 1 тис. євро за один вихід. Але, незважаючи на це, талановитих клоунських пар з кожним роком стає все менше», — зітхає Микола Кобзов.
Перш за все, тому, що клоун — це одна з найважчих циркових професій. «Він повинен поєднувати в собі одночасно кілька талантів. Бути не тільки відмінним актором, який вміє смішити публіку, але також акробатом або ілюзіоністом, дресирувальником, музичним ексцентриком тощо. Така формула успіху кожного великого клоуна. Згадати хоча б Єнгібарова, який був одночасно блискучим мімом, акробатом і жонглером. Саме тому хороші циркові клоуни — велика рідкість», — зазначає Сергій Петелько. З ним погоджується Микола Кобзов, додаючи, що на українських аренах сьогодні можна зустріти в основному лише «найлегші» з клоунських жанрів. «Розмовний жанр або буфонада — це те, що ще є в українському цирку. А ось артистів, які працюють одразу в декількох напрямках, майже немає. Музичні ексцентрики, клоуни-дресирувальники, клоуни-акробати та жонглери сьогодні практично зникли», — констатує він. За словами Кобзова, про стан вітчизняного мистецтва клоунади говорить те, що за всі роки незалежності українські клоуни жодного разу не відбиралися для участі в престижних світових фестивалях-конкурсах. «Тільки в цьому році наших клоунів — молоде тріо з Донецька — вперше відібрали для участі в Міжнародному фестивалі циркового мистецтва в Монте-Карло. Втім, це не говорить про те, що в країні з’явилася молода перспективна генерація. Хлопці, яких ми будемо відправляти в Монако, закінчили училище ще п’ять років тому. І за цей час нових перспективних артистів на наших теренах так і не з’явилося. Принаймні, їх не видно», — додає Микола Кобзов.
Як зазначає Сергій Петелько, загальний рівень вступників до циркового училища сьогодні нижчий, ніж десять-двадцять років тому. А «самородки», що подають надії, працювати в Україні не хочуть. «Всі талановиті хлопці в нашому училищі заздалегідь зорієнтовані на Захід, і намагаються будь-якими шляхами потрапити туди. Але за кордоном до них ставляться як до гарматного м’яса. Щоб вибити собі місце, наші молоді циркачі відчайдушно ризикують, беруться за будь-які найскладніші та небезпечні трюки, які ніхто більше не хоче виконувати. А потім, якщо вони травмуються, їм вказують на двері, і вони просяться до нас назад. Але взяти їх за станом здоров’я ми вже не можемо. Так і пропадають таланти», — нарікає художній керівник ДЦКУ.
У свою чергу Микола Кобзов зазначає, що на сьогодні більш гостро, ніж відтік циркачів за кордон, постає проблема підтримки артистів, які намагаються здобути собі славу на українських аренах. «Час від часу з’являються перспективні хлопці. Але вони часто полишають професію задовго до того, як їх талант розкриється повною мірою та їх визнає публіка. Клоуну необхідно протриматися якийсь час на сцені, поки він відточує свою майстерність, удосконалюється. Поки його оцінять і полюблять, поки прийде справжній успіх, і він почне заробляти. Багато артистів здаються на півшляху, просто не витримують безгрошів’я і подаються в бізнес у пошуках швидких заробітків», — говорить Кобзов.
Дійсно, працюючи в державних цирках (їх близько десятка), про зоряні гонорари не доводиться мріяти. «Що ми можемо сьогодні запропонувати випускнику, молодшому спеціалісту або бакалавру — це 2800-3400 грн. І «норму» — 25 вистав на місяць. Але ця норма ще радянська, яку виконати в теперішніх умовах фізично неможливо. Це 30 років тому в цирку були по одній виставі в середу, четвер, п’ятницю, і по дві-три в суботу-неділю. Сьогодні тільки в Києві може відбуватись по п’ять вистав на тиждень (одна в п’ятницю, і по дві у вихідні). У регіонах — дві, в період шкільних канікул максимум три-чотири», — розповідають в ДЦКУ. При цьому наповнюваність цирків сьогодні така, що навряд чи варто очікувати поліпшення ситуації в найближчому майбутньому. З кінця березня цього року в залах цирків збиралося 200-300 глядачів, максимум 400, при тому, що вони розраховані на 1500/1800-2000 тис. місць.
Крім того в Україні померли ще як мінімум дві професії, без яких важко сьогодні уявити майбутнє клоунади. «Шуйдін і Нікулін писали собі клоунські репризи самі, але також виконували номери, написані для них окремими авторами. Сьогодні таких авторів немає як класу, — констатує Сергій Петелько. — Відсутність нових ідей помітна й на загальносвітовому рівні. На фестивалі у Будапешті (другому за значимістю після Монако), в Бордо та в Москві видно, що навіть закордоном клоуни використовують старі репризи, які написані в 20-30-ті або 50-ті роки минулого століття». Схожа ситуація також із музичним супроводом. «Раніше музику для циркових номерів спеціально писали композитори. Вона була органічною, невід’ємною частиною вистави. Зараз циркова музика практично вся «на підбір». Навіть у виконанні оркестру оригінальна музика більше не звучить», — зітхають в ДЦКУ.
Наталія Давиденко, «Коментарі»
