Українців оголосять співучасниками фальсифікацій
Майдану можна не боятися. У фальсифікаціях замішаний кожен із нас.
Про це пише Василь Ємельянов в «Коментарях».
Сьогодні про те, що вибори будуть тією чи іншою мірою сфальсифіковані, не говорить тільки ледачий. Всі політичні сили - і опозиційні, і провладні - нагнітають ситуацію навколо теми порушень, адмінресурсу, підкупу виборців. Як це не смішно, Партія регіонів, яку в більшості випадків опоненти якраз і звинувачують у порушеннях, веде свій «гамбурзький» облік, причому за її даними головні порушники - опозиціонери. Ще в серпні соціологи говорили про 66% українців, які очікують масових фальсифікацій. Зараз ця цифра, безумовно, вища. Причому з наближенням дня голосування українці все більш апатично ставляться до спроб купити їхній голос.
Як заявив днями директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко, 51% громадян негативно ставиться до купівлі голосів виборців, тоді як 24% ставляться до цього «з розумінням». Показово, що опитані набагато меншою мірою сприймають як підкуп направлення кандидатом своїх або бюджетних коштів на розв’язання проблем округу. Тобто виборці готові підтримати кандидата-благодійника, не особливо вдаючись у подробиці а) звідки у цієї людини гроші; б) чи буде кандидат, ставши депутатом, так само смітити грошима; в) чому кандидат у законодавці робить те, чим повинна займатися місцева влада; г) чому кандидати змагаються між собою не програмами, а кишенями.
Ілюзія передвиборного благоденства стала можливою завдяки мажоритарці. При цьому важливою її складовою є тиражування серед електорату тези, що, обравши благодійника, вони отримають на чотири роки в його особі свого захисника і лобіста. Таким чином, голосуючи не за провладного «гречкосія», а за «ідейного» кандидата, громадяни можуть у підсумку програти - він не зможе їм допомагати матеріально, оскільки буде в опозиції, а, значить, округ залишиться без необхідного ресурсу.
Другий пропагандистський гачок, на який попадається виборець: будь-який протест проти фальсифікацій не має сенсу, оскільки за тебе вже все давно вирішено. Голосуй, не голосуй - все одно отримаєш того, хто вирішив долю свого мандата у верхах. Ця людина звідусіль дивиться на тебе - з біл-бордів, пакетів із продпайка, з газет і телеекранів - і ствердно говорить: «Я - той самий, на кого вказав перст Божий». Приклад: кандидат від ПР по Голосіївському округу Києва Ігор Лисов у своїй агітці так і написав: «Єдиний кандидат від Голосіївського району». Нескромно, зате дохідливо для кожного...
Що ж до результатів виборів за пропорційною системою, то тут ілюзію успіху формують різними шляхами. По-перше, за рахунок маніпуляцій із соціологічними опитуваннями. Про цю небезпеку вголос заговорили і самі відомі соціологи. Щоправда, це не заважає деяким із них брати участь у таких аферах. Судячи з останніх тенденцій, трійку лідерів складають Партія регіонів, «УДАР Віталія Кличка» та ГО «Батьківщина». Виборця привчають до того, що саме така послідовність буде оголошена Центрвиборчкомом. І хто в такому разі посміє сказати, що хтось щось сфальсифікував, якщо другим до фінішу прийшов великий боксер?
Ще один шлях - виборцю обіцяють стільки всього, що на цьому тлі передвиборча кампанія опозиції виглядає досить блідо. Візьмемо тих самих комуністів, чиї віршики в стилі чи то Маяковського, чи то казкового Незнайки заполонили весь рекламний простір, який не встигли зайняти «регіонали». Мабуть, єдине, чого ще ніхто не пообіцяв, це - «кожній бабі по мужику, кожному мужику - по пляшці горілки». Виходячи з того, що наш виборець за 20 років так і не навчився голосувати за політичні програми, його й далі продовжують годувати безглуздими гаслами і слоганами.
Що маємо на виході? Виборець сам стає співучасником махінацій і фальсифікацій передвиборного процесу. Коли будуть оголошені результати виборів і за списками, і по округах і підуть заяви про фальсифікації волевиявлення, влада скаже: дорогі (в прямому і переносному сенсі цього слова) українці, ви ж самі за це проголосували. Вийде, як у грудні 2006 року, коли кияни, які обрали Леоніда Черновецького і його «молоду команду», відчули на собі всі принади не прибраного від снігу міста. Тоді дуже складно було знайти хоча б одну людину, котра б як на духу зізналася, що вона підтримала на виборах саме цю політичну команду. Але минуло два з невеликим роки, і ті самі виборці знову наступили на ті самі граблі ...
