Людина, яка згоріла за Україну. Сьогодні 85 років із дня народження Василя Макуха

Сьогодні виповнилося б 85 років Василеві Макуху – дисидентові, який у 1968 році у центрі Києва вчинив акт самоспалення на знак протесту проти колоніального становища України в Радянському Союзі. Він так само виступив проти агресивного введення військ Варшавського договору у Чехословаччину. У Радянському Союзі про Макуха багато не говорили: його вчинок став несподіванкою для КДБ, й у відомстві надалі робили усе можливе, щоб такі публічні і шокуючі акти висловлювання протесту у країні не повторилися. Через майже півстоліття після самоспалення у Василя Макуха немає навіть меморіальної дошки, на якій вшановувався б його вчинок.

Про Василя Макуха згадує «Радіо Свобода».

5 листопада 1968 року. Київ готується до чергової річниці жовтневої революції: центр міста прикрашають портретами вождів та червоними прапорами. Зненацька з під’їзду будинку на вулиці Хрещатик, 27 весь у вогні вибігає чоловік. Він вигукує – «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!», трохи пробігає вулицею і, знесилений, падає додолу. Чоловіка звали Василь Макух. Після тої події він жив іще добу.

«Його намагалися врятувати, але опіки були несумісні з життям. Після смерті КДБ почали розшуки родичів. Намагалися приписати дядькові психічну хворобу, але він був абсолютно нормальним – не пияка, заробляв гроші, мав родину», – розповідає племінник дисидента Юрій Макух.

Після самоспалення членів родини Василя Макуха викликають на допити. Під час відповідей ті уникають говорити про його діяльність. Про те, що у 40-х роках вступив до лав УПА. Що після війни опинився у в’язниці. Що й після десяти років каторжних робіт продовжував займатися політичною діяльністю, гуртуючись із націоналістами з Києва та Львова.

«Він проводив свою діяльність приховано. Знали, що свого часу відсидів у в’язниці, проте щоб чимсь займався надалі – ні. І його родина так само – дружина нічого не розповідала на допитах», – розповідає Юрій Макух.

Фактично Василь Макух став першим у Європі, хто спалив себе через націоналістичні переконання. Сам він, незадовго до акту самоспалення заявив другові, що йде на таку смерть «із радістю». Приклад Василя Макуха повторив у 1978 році інший дисидент Олекса Гірник, який спалив себе на Чернечій Горі у Каневі на знак протесту проти російської окупації України.

Василь Макух з родиною

Нині у Донецьку є музей «Смолоскип», експозиція якого вшановує пам’ять і Макуха, і Гірника. Нещодавно там презентували і фільм «Василь Макух. Вільний син невільного народу» авторства Юрія Буриха. Заступник директора музею «Смолоскип» Людмила Огнєва стверджує: історію Макуха українцям розповів керівник музею Віктор Тупілко. До розповіді долучилася й сама Огнєва.

«До цього заходу зробила книжку про Василя Макуха за тою інформацією, яку зібрав Віктор Петрович. Наклад невеликий, але люди після фільму розхватали. Тобто зацікавленість велика», – каже вона.

Фільм про Василя Макуха незабаром презентуватимуть й у Києві. Цього року стрічка «Вільний син невільного народу» стала переможцем міжнародного фестивалю екранного та сценічного мистецтва «Кінологос». Видатний український кінорежисер Леонід Мужук назвав фільм «згустком енергії», «концентрованим психологічним ударом кінематографічними засобами по свідомості й мисленню».

Уже протягом тривалого часу племінник Василя Макуха Юрій Макух ініціює відкриття на будинку по вулиці Хрещатик, 27 меморіальної дошки на честь його дядька. Однак поки що столична влада залишається байдужою до цього питання. От і виходить, що навіть через більше ніж 40 років після протестного акту, в незалежній Україні і досі вшановувати жертву Василя Макуха будуть на приватному рівні – родичі, друзі й однодумці.

історія спротив срср