Сучасне рабство Америки. Фермери вважають робітників-мігрантів своєю власністю
Кожного року до США у пік сезону на сільськогосподарські роботи приїжджають десятки тисяч працівників з інших країн. Щойно закінчується боротьба за врожаї, починається інша – між соціальними службами та працедавцями за права робітників-мігрантів.
Сільськогосподарські угіддя у цій частині штату Меріленд є мовчазними свідками довголітнього конфлікту, йдеться у сюжеті «Голосу Америки».
Одна медсестра розповідає, що її погрожували зброєю, дробовиками, якщо вона зайде на територію ферми без попередження.
У свій вільний час вона приїжджає на господарства, де працюють робітники-мігранти. Її мета - надати людям медичну допомогу, якої вони не отримують від своїх працедавців:
«Я воджу зі собою 6-8 стільців і стіл, ми розкладаємо клініку прямо під деревом».
Медсестра нарікає, що власники господарств постійно їй погрожують і забороняють контактувати з їх робітниками. Один навіть зажадав побачити історію хвороби його працівників: «Він сказав: «Я заплатив за цих робітників, тому у мене є право побачити їх медичні записи. Ми посварилися, мені наказали забратися і більше не приходити».
Працівники соціальних служб та громадських організацій розповідають аналогічні історії. Правозахисників Нейтана Нортона і Нору Ріверо фермери так само не допустили на господарства. Активісти називають такі дії беззаконням.
Нейтан розповідає, що працівники ферм, по суті, є орендарями навіть на приватній власності фермерів. Вони мають право, каже він, приймати відвідувачів, зокрема, правозахисників, духівництво та медичний персонал.
За словами правозахисників, фермери не допускають їх на свої землі через те, що не хочуть, аби їх працівники були поінформовані про свої права. У такому випадку вони будуть вимагати більшу платню чи кращі умови праці. А це обійдеться фермерам недешево. Активісти скаржаться, що фермери їх постійно залякують, аби, зазначає Нейтан, тільки тримати їх подалі: «Серед речей, які фермери викрикували мені було: «Ти можеш бути злодієм. Ти знаєш, у мене є право стріляти на моїй землі».
Цього дня Нейтан і Нора їдуть на ферму, де від інсульту померла одна з робітниць. Її родина мешкає у Флориді і звернулася до Нейтана з проханням відіслати її тіло.
Ентоні Дімей – племінник померлої. Вони разом працювали на господарстві. Він каже, що балачки з правозахисниками можуть коштувати їм робоче місце: «Я знаю свої права на відміну від інших робітників, які не хочуть використовувати свої права. Багато людей тут бояться домагатися своїх прав».
Інтерв’ю довелося перервати. Власник господарства дізнався про знімальну групу і наказав усім забратися геть.
Власники ферм відмовилися давати інтерв’ю Голосу Америки. В асоціації фермерів говорять, що активісти перебільшують проблему і домагаються необмеженого доступу на господарство. Насправді ситуація є складнішою. Правозахисні організації звернулися за допомогою до ООН посприяти у цій справі.
А поки це станеться, медсестра каже, що продовжить потайки надавати медичну допомогу хворим робітникам: «Я би хотіла, щоб у нас була можливість спілкуватися з ними у разі потреби і, щоб не було необхідності повідомляти про це когось чи перехоплювати людей біля пральних машин, щоб дати результати аналізу крові чи медикаменти замість того, щоби прийти до них додому».
Правозахисники не збираються миритися зі ситуацією і обіцяють боротися за права робітників-мігрантів.
