Тексти завершили переклад посібника з журналістики даних
Людям, причетним до журналістського фаху, добре відомо, що якісних підручників із журналістики, опублікованих українською мовою, вкрай мало. А якісних посібників, у яких розповідалося б про найсучасніші журналістські тренди, які у світі тільки набирають обертів, нема взагалі. Точніше, їх не було - а тепер є. Завдяки "Текстам", які переклали з англійської книгу "Data Journalism Handbook", та фондові "Відродження", який надав підтримку цьому проекту.
Посібник "Журналістика даних" вийшов у 2012 році - тобто, він є одним із "найсвіжіших" на цей час. Його готував колектив авторів, причому колектив дуже різноманітний - від "народних активістів", які за допомогою журналістики даних намагалися вивести на чисту воду зловживання місцевої влади, до провідних (і високооплачуваних) фахових журналістів, що працюють у найвідоміших медійних організаціях світу. Так само широким є географічний діапазон авторів - США, Великобританія, Німеччина, Норвегія, Аргентина, Австралія, навіть Нігерія.
Ілюстрація 102. Хроніки бойових дій, оприлюднені Wikileaks. Візуалізація The Guardian.
Але найважливішим є те, що усі без винятку автори є практиками. Кожен - хай на різних рівнях і у проектах різної складності - готував публікації на основі наборів даних. Ці люди пишуть про те, що вони знають, діляться власним (позитивним і негативним) досвідом, вказують на можливі труднощі чи помилки. У цьому - безумовна цінність посібника "Журналістика даних", про який ніхто ніколи не скаже, що це пустопорожнє теоретизування.
Кому потрібний цей посібник? У першу чергу - журналістам та студентам, що навчаються за фахом "журналістика". І не лише тому, що журналістика даних - це модний напрямок, що прискорено розвивається, "синхронізуючись" із все більшим проникненням інформаційних технологій у наше повсякденне життя. Багато хто з авторів прямим текстом говорить про те, що журналістика даних - це реальний шанс мати цікаву високооплачувану роботу в ситуації, коли соціальні мережі, блоги, Твіттер та інші засоби генерування цифрового контенту фактично "відбирають хліб" у традиційної паперової журналістики. Люди, які освоїли методи журналістики даних, у цій ситуації не залишаються без роботи - навпаки, перед ними відкриваються нові перспективні можливості, як творчі, так і кар"єрні.
Але журналістика даних - це не лише для професійних журналістів. Дуже часто в посібнику йде мова про те, що найкращі зразки журналістики даних - це ті, які дають змогу читачам самостійно досліджувати дані, що лежать в основі репортерських сюжетів (як за допомогою спеціально створених інструментів, так і безпосередньо - завантаживши оригінальну базу даних). Журналістика даних - це соціальне явище, де репортер і читач використовують спільну сутність - набір даних - для того, щоб разом висвітлити певну проблему, привернути до неї увагу, з"ясувати всі дотичні до неї обставини, і насамкінець - знайти рішення.
На перший погляд посібник може видатися дещо еклектичним. І це справді так, але, з іншого боку, в цьому є неабияка користь. Адже є можливість ознайомитися з досвідом як людей, які фахово користуються найбільш передовим інструментарієм (і дають поради, коли що краще застосувати), так і аматорів, які прийшли до журналістики даних тим же шляхом, яким піде більшість читачів посібника.
Тож рекомендуємо читачам та симпатикам "Текстів" ознайомитися з посібником "Журналістика даних" - він того вартий. Трохи згодом ми плануємо зібрати його розділи в один файл, щоб їх можна було завантажити для офлайну.
Уривки з посібника "Журналістика даних"
______________________________________________________________________
Я спілкувалася з досвідченими журналістами даних та науковцями в сфері журналістики у Твіттері, і виглядає так, що одне з найбільш ранніх визначень того, що ми зараз вважаємо журналістикою даних, було створене у 2006 році Адріаном Головатим, засновником EveryBlock — інформаційного сервісу, який давав змогу користувачам дізнаватися, що відбувається в місцевості, де вони живуть, у їхньому кварталі. У короткому есе «Сайти газет мають зазнати фундаментальних змін» він доводить, що журналістам слід публікувати структуровані дані, придатні для машинного зчитування, поруч із традиційним «великим масивом тексту»:
Наведу приклад: скажімо, місцева газета написала про пожежу. Спроможність прочитати цю статтю на екрані стільникового телефону – це круто і прекрасно. Слава технологіям! Але що я насправді хотів б могти, так це дослідити «сирі» факти, що стоять за цією історією, один за одним, за шарами властивих їм ознак, і мати інфраструктуру для порівняння детальних подробиць цієї пожежі – дата, час, місце, жертви, номер пожежної частини, відстань від пожежної частини, імена та стаж пожежників, що її гасили, скільки вони їхали до пожежі – і все це з подробицями попередніх пожеж. І так щодо всіх наступних пожеж, коли б там вони не сталися.
______________________________________________________________________
«Не зашкодь» у Las Vegas Sun
Ілюстрація 5. Не зашкодь (The Las Vegas Sun)
Мій улюблений приклад – це серія «Не зашкодь» у Las Vegas Sun за 2010 рік, присвячена лікарняному доглядові (див. ілюстрацію 5). Las Vegas Sun проаналізувала понад 2,9 мільйони лікарняних рахунків, і виявила понад 3600 випадків ушкоджень, інфекцій та хірургічних помилок, яких можна було б уникнути. Дані були отримані шляхом публічних запитів про інформацію, і в них було виявлено понад 300 випадків, коли пацієнти померли внаслідок помилок, яких можна було б запобігти. Візуалізація містить різні елементи, включаючи: інтерактивний графік, який дає змогу читачу побачити щодо кожного госпіталю дані про те, які хірургічні ушкодження траплялися частіше, ніж цього слід було очікувати; карту з лінійкою часу, яка показує розповсюдження інфекції в госпіталях; та інтерактивний графік, що дозволяє користувачеві відсортувати дані за типом ушкоджень, яких можна було уникнути, та за госпіталями і побачити, де людям завдавали шкоди. Мені вона подобається через легкість розуміння та навігації. Користувачі можуть досліджувати дані у цілком інтуїтивний спосіб. І вона дійсно вплинула на ситуацію: законодавчі органи Невади відреагували шістьома юридичними актами.
Журналісти, залучені до проекту, дуже ретельно працювали над збором та очищенням даних. Один з журналістів, Алекс Річардс, відправляв дані назад до лікарень та штату як мінімум десять разів, щоб ті виправили помилки.
______________________________________________________________________
У 2007 році Джонатан Грей прийшов до фундації Open Knowledge та приніс викладену на одному листочку пропозицію проекту під назвою «На що йдуть мої гроші?» Мета – спростити розуміння мешканцями Британії того, на що витрачаються державні кошти. Все це задумувалося як тестування більшого проекту з візуального представлення громадської інформації, заснованого на новаторській роботі Отто та Марії Нейрат із Isotype Institute у 1940-ві роки.
Ілюстрація 34. На що йдуть мої гроші? (Фундація Open Knowledge)
Проект «На що йдуть мої гроші?» давав змогу користувачам досліджувати загальнодоступні дані, отримані з різноманітних джерел, за допомогою інтуїтивно зрозумілих інструментів, написаних на програмному забезпеченні з відкритим кодом. Ми перемогли на конкурсі з розробки прототипу проекту, а пізніше отримали від цифрового підрозділу 4IP, що належав телеканалу Channel 4, замовлення на розробку на його основі повноцінної веб-програми. Гуру з інформаційного дизайну Девід МакКендлес (з проекту Information is Beautiful) розробив кілька різних варіантів візуального представлення даних, яке б допомагало людям сприймати великі цифри – а саме, «Країна та регіональний аналіз», яка показує розподіл коштів у різних частинах країни, та «Хліб насущний», яка показує громадянам структуру їхніх податкових платежів щодня – у фунтах стерлінгів та пенсах.
______________________________________________________________________
Ми живемо у розділеному світі, сповненому недовіри. Бізнесова модель, яка формально створила професійну незалежну журналістику – з усіма її недосконалостями – перебуває на межі колапсу. Ми маємо запитати себе – як це багато хто уже робить – а що це за світ буде без реальної четвертої влади? Американський журналіст та інтелектуал Уолтер Ліппман зауважив у 1920-тих роках: «вважається, що якісна громадська думка не може існувати без доступу до новин». Це твердження зараз не втратило своєї правоти. У 21 столітті усі зависають у блогосфері. Важко відрізнити, де тут фантазери, брехуни, лицеміри та зацікавлені групи, а де професійні журналісти. Фактично будь-який сайт чи джерело можна зробити такими, що вони виглядатимуть вартими довіри, симпатичними та чесними. Традиційні взірці достовірності помирають у канаві. У цьому новому просторі неякісної журналістики читача можна безкінечно посилати за допомогою гіперлінків до інших, ще більш нікчемних, але чудових на вигляд джерел, які перетворюють сам принцип гіперлінків на цифровий «дзеркальний лабіринт». Є технічний термін для цього явища: дурниці збивають з пантелику. У цифровому просторі кожен зараз є оповідачем – так же? Не так. Якщо професійна журналістика – і під цим я маю на увазі тих, хто створює етичні, збалансовані, мужні, правдиві історії – хоче вижити, тоді це ремесло має ствердити себе в цифровому просторі. Журналістика даних – ще один інструмент, за допомогою якого ми можемо пересуватися цифровим простором. Це тут ми можемо окреслити, проглянути, відсортувати, профільтрувати, вирізнити та побачити розповідь серед усіх цих нулів та одиниць. У майбутньому ми працюватимемо пліч-о-пліч із хакерами, програмістами, дизайнерами та кодерами. Цей перехід вимагає серйозної розбудови штатів. Нам потрібні управлінці, які усвідомили зв’язок між цифровим світом та журналістикою і починають інвестувати кошти в його розбудову.
______________________________________________________________________
Переклад здійснено за підтримки фонду «Відродження»
