Білорусь оголосила війну Митному союзу, намагаючись вибити з Росії хоч щось
Білорусь показала Україні, навіщо треба вступати до Митного союзу. І чим це в підсумку обертається.
26 серпня, якраз у розпал російської кампанії з примусу України до вступу в Митний союз (МС), влада Білорусі зважилися на безпрецедентний крок — заарештувала генерального директора російської компанії «УралКалій» Владислава Бумгартнера.
Про російсько-білоруські відносини пише Всеволод Володін, Коментарі.
Демонстраційний характер арешту підкреслювався тим, що все відбувалося в аеропорту відразу після переговорів керівника компанії з прем´єр-міністром Білорусі Михайлом М’ясніковічем. Гендиректору, що так і не долетів до Москви, пред´явлено звинувачення у зловживанні владою і службовими повноваженнями. Разом з ним аналогічні звинувачення висунуто кільком іншим менеджерам компанії.
«УралКалій» займає перше місце в світі за виробництвом калійної продукції, і є одним з трьох китів економічної інтеграції Білорусі і РФ. Два інші — газова компанія «Білтрансгаз» і нафтопереробний концерн «Білнафтохім», які цілком залежать від російських поставок газу і нафти.
На зорі входження у МС і Союзну державу режим Лукашенка надіявся приростити підприємства-гіганти своїми родовищами газу і нафти в РФ, але це залишилося нездійсненною мрією. У результаті, великі пакети акцій провідних НПЗ білоруського нафтового концерну продали російським приватним нафтокомпаніям, які обіцяли їх цілковиту модернізацію і безперервну завантаженість. Потім замість погашення газових боргів і отримання тривалих знижок на імпорт газу, Москві відійшов 100% контроль над усіма газопроводами Білорусі. На наступному етапі розвитку російсько-білоруської інтеграції з’сувалося, що для отримання раніше обіцяних газових знижок і повного завантаження НПЗ Москва висунула нові вимоги. Такі, наприклад, як початок проектів спільної експлуатації працюючих на газі електростанцій і передачі Кремлю в рамках МС права визначати ставку експортного мита для працюючих у Білорусі НПЗ. Незабаром стало зрозуміло, що подібні доповнення до раніше досягнутих інтеграційних домовленостей з´являтимуться постійно. У цей період прозріння Лукашенко спробував здивувати Москву своєю здатністю до неймовірних експериментів і несподіваних ходів. Найпоказовішою у цьому сенсі є безславно завершена в 2012 році спроба забезпечення концерну «Білнафтохім» нафтою з альтернативних РФ джерел — Азербайджану і Венесуели. Тепер настала черга інтриг у калійному секторі.
Ще 2005 року з метою об´єднання експортних поставок добрив на світові ринки було створено Білоруську калійну компанію (БКК), якою рівними частинами володіли «УралКалій» і «Білоруськалій». Відтоді російська компанія не полишала надій об´єднати і самі підприємства. Прогрес у цьому питанні намітився після того, як в «УралКалія» змінився основний акціонер — 2011-го ним став російський мільярдер Сулейман Керімов, найзаможніший у світі дагестанець, екс-спонсор партії ЛДПР Володимира Жириновського, і, на думку президента Білорусі, просто хороша людина. Однак, як з´ясувалося згодом, «хороша людина» не готова заплатити за білоруського виробника добрив кілька десятків мільярдів доларів. Щоб підштовхнути Лукашенка до правильної ціни, «УралКалій» почав продавати свої добрива в обхід БКК. А цьогоріч і поготів відмовився від співпраці з білоруським трейдером. Чи продасть після цього Білорусь свого калійного монстра, питання залишається відкритим. Важливо інше — союзна держава РФ і Білорусь є найглибше інтегрованим утворенням у системі безлічі співтовариств і асоціацій, якими ЄвразЕС обвішаний, як ялинковими кульками. І саме російсько-білоруський союз чомусь виглядає найбільш блякло. Він весь час губиться десь між віссю інтеграційних схем і колючою зеленню реальної економічної практики. Цілком можливо, що такий перевірений і цілеспрямований прихильник ідей інтеграції, як Олександр Лукашенко, рано чи пізно все ж знайде місце білоруським інтересам на цьому дереві. Однак не факт, що решта лідерів колишнього СРСР захочуть повторити подвиг білоруського президента в питанні здачі власних активів.
