Микола Княжицький: Суміщати журналістську та політичну діяльність - абсолютно етично
Микола Княжицький, український журналіст, фундатор телеканалу ТВі і засновник каналу Espreso.tv, народний депутат Верховної ради VII та VIII скликань (від Батьківщини та Народного Фронту відповідно), зустрівся нещодавно з українцями Варшави.
Хоч подія відбулася більше тижня тому, публікую нотатки із зустрічі, оскільки аудиторія підіймала цікаві питання. Голос взяла також Б'янка Залевська, польська журналістка, що працює зараз на Espreso.tv та була поранена у зоні АТО.
- Чи етично суміщати політичну і медійну діяльність?
Микола Княжицький: Я вважаю, що це абсолютно етично. Неетично - це не знати, хто є власником Інтера, власники якого сидять у парламенті і отримують гроші з Газпрому. І неетично мовчати, і нічого не робити, і дивитися, як Газпром завойовує українські медіа. Неетично було би мені цього не робити.
Микола Княжицький у Варшаві, фото автора
- Ви опублікуєте матеріал, який би зашкодив інтересам політичної сили, до якої Ви належите?
М.К.: Сьогодні лідер тієї фракції, в якій я є, представив новий уряд. А на першій сторінці нашого сайту – позиція Олександра Бригинця, який жорстко критикує Яценюка. Ми надаємо слово всім. Інша справа – що я особисто не зможу займати таку позицію, тому що я член цієї фракції, і є фракційна дисципліна. Тому я просто не буду коментувати таких політичних речей. А якщо буду – то відкрито як представник цієї політичної сили. Тому зараз я буду зосереджуватися на питаннях культури, міжнародного життя, і буду відходити від тих питань, які стосуються мого особистого конфлікту інтересів. Але журналісти, які працюють на каналі, є абсолютно вільними і будуть критикувати в тому числі політичну силу, в якій я є.
Б’янка Залевська: Дозвольте мені теж прокоментувати. Коли я тільки приїхала в Україну, я не знала, хто є власниками різних каналів, хто з ким і чому. Часто перед ефіром мене питали: що ви збираєтеся сказати, щоб ми знали. А Espresso.tv одразу давали мої слова в ефір, без жодних попередніх домовленостей зі мною. Казала що думала. Мені це дуже сподобалося.
У моєму фільмі «Батальйон 24», хлопці з батальйону багато звинувачували міноборони, МВС в бюрократії, в тому, що їх не забезпечують. Я показала це Миколі Княжицькому, і він сказав: «Тут буде багато запитань з держави – але що ж, вільна журналістика. За це ми боролись на Майдані». Тому я впевнена, що тут політика взагалі не заважає.
- Сьогодні в українських медіа досить мало говорять про конфлікт на сході. Більше говорять про «вибори», «фракції», «коаліції». Нещодавно один волонтер в інтерв’ю Дойче Велле сказав, що від часу, як «у ЗМІ настало перемир’я», українці перестали жертвувати на армію. Це вже не так важливо, не так актуально?
М.К.: Журналісти багатьох ЗМІ працюють на сході і ніхто не каже, що у нас велике перемир’я. Ми весь час кажемо, що дуже багато людей гине. Але з іншого боку, масових військових дій, як це було під Ілловайськом, зараз немає. Це правда.
Про те, що це війна, важливо весь час повторювати західним ЗМІ. Тому що західний світ хоче на це закрити очі і сказати, що війни немає. Перемир’я – значить, про Україну можна забути. Їм простіше домовитися з Путіним, тихенько це заговорити. За цей час половини України не стане. Тому нам важливо говорити тут, що це є війна.
- А у нас хіба є війна?
М.К.: А ви хіба не знаєте? Ми з вами це знаємо. Але люди, які приймають професійні рішення, знають трошки більше, ніж ми з вами. Я можу говорити, що це війна. А якщо Президент скаже, що це війна, це може обернутися справжньою війною з сотнями тисяч жертв. Найдорожче – людське життя, і це дуже велика відповідальність. Політик може махати шапкою і сказати, що ми зараз затопчемо Путіна, але нас просто трошки менше. І тоді виникає друге запитання: як? Так, я вважаю, що це війна. Але я розумію тих керівників держави, які називають це «АТО», тому що не хочуть, щоб було більше жертв. Я їх за це не засуджую.
