Вузам простіше казати, що хтось затвердив поганий стандарт, ніж самостійно сформувати хорошу програму

Про це говорить в інтерв'ю Правда Життя перший замміністра освіти Інною Совсун.
– Зараз триває період імплементації "закону про вищу освіту". Наскільки, як ви бачите, університети готові до більшої автономії, до того, щоб включитися в цей процес?

– Треба розуміти, що закон писався людьми, котрі давно виросли з тих обмежень, що їх встановлювало міністерство, і хотіли робити щось більше.

Але ця група була нерепрезентативною для всього цього середовища вищої освіти. Вочевидь, є значна частина університетів, які навіть не думали про автономію – їх влаштовувало все так, як було.

Відтак ситуація дуже різна по різних університетах. Безперечно, закон писався кращими університетами і з їхньої перспективи. І я думаю, що це правильно. Але вочевидь, не всі до цього готові.

Я їздила в регіони, університети питають перелякано: "Що, тепер не буде обов'язкового переліку предметів?" Я кажу: "Ні, не буде".

"А чому? А як? Це ж будуть різні програми". Я кажу: "Слухайте, ви ж значно досвідченіші за мене викладачі. Що, ви не знаєте, що треба викладати студентові, щоб з нього вийшов фізик?" – "Ну, знаємо…" – "Так а в чому проблема?"

Треба говорити з людьми. Вочевидь, вони звикли, коли зверху вказують, як саме що робити. І коли ти їм кажеш, що "це ваша відповідальність, ми встановлюємо компетенції, ви визначаєте, як їх досягати", у них виникає купа запитань, багато паніки, багато переживань, і значною мірою вони не готові брати відповідальність на себе.

Простіше казати, що міністерство в Києві затвердило поганий стандарт, і тому в нас така погана програма підготовки. Значно складніше самостійно сформувати хорошу програму. Але іншого шляху в нас немає.

– Університети вже почали працювати над власними програмами?

– Кілька тижнів тому зареєстрований в Мін'юсті наказ про формування навчальних планів на наступний навчальний рік. Це невеликий наказ, буквально на декілька речень, але він дуже важливий для формування освітніх програм на наступний рік.

У цьому наказі ми вказали, що частина освітніх стандартів, котрі є чинними на сьогодні, починає носити рекомендаційний характер.

Поясню просто. У нас стандарти складаються з компоненту, де є опис спеціальності, компетенція, якої треба досягнути, знання. І є частина, яка прописує конкретний перелік курсів, який треба включити.

За новим наказом цей перелік обов'язкових курсів буде носити рекомендаційний характер.

Інший важливий елемент, що є в цьому наказі – це чітка вказівка, що на рік студент має слухати не більше 16 дисциплін, тобто не більше 8 курсів на семестр.

Є багато дискусій, чи новий закон "Про вищу освіту" радикальний, чи компромісний. Але я вважаю, що те, що там є якісь такі норми, які стосуються дуже напряму речей, пов'язаних з організацією навчального процесу – це, мабуть, найбільш радикальне, що там є.

У першу чергу, це зменшення навантаження на викладачів і зменшення навантаження на студентів.

Це те, що нам конче необхідно було робити дуже давно. Тому що викладачі, в яких було по 900 годин навантаження на ставку, не могли займатися науковою діяльністю, вони навіть не могли викладати нормально з такими навантаженнями.

Вони втрачали професійну мотивацію, інтерес до роботи, вичитували одне й те саме, дробили свої курси просто для того, щоб набрати години навантаження. Тепер у них навантаження – максимум 600 годин.

Те саме стосується студентів.

Наші студенти слухають по 10-15 дисциплін на семестр, порівняно з 4-5 дисциплінами у Європі, в Америці. І, знову ж таки, це вочевидь впливає на результат.

Я теж викладаю в університеті і бачу студентів, які приходять і говорять: "Нам цікаво, ми би хотіли прочитати більше на цей семінар, але у нас ще три інших семінари в цей день, ми фізично не можемо більше прочитати 100 сторінок на один з них".

На відміну від теперішніх першокурсників, ті, хто вступатиме в 2015 році, повинні будуть слухати не більше 8 дисциплін на семестр, 16 на рік.

Не 10-15 – а максимум 8. Якщо якийсь університет організує 5 дисциплін – прекрасно, студенти зможуть сконцентруватися і вчити деталізовано, поглиблено те, що їм дійсно необхідно.

У наступному навчальному році ми нарешті вийдемо на можливість формування власної програми, 25% на вибір студента.

Це, знову ж таки, те революційне, що є в новому законі, і що ще необхідно адекватно зреалізувати. Проблема з вибірковістю, крім боязні викладачів, що їхня ставка залежатиме від волі студентів, – полягає у тому, що наші університети не розуміють, як вибірковість зреалізувати.

Якщо в тебе за розкладом йде: перша-друга-третя пара, ти вчишся на історії і хочеш прослухати якийсь курс із філософії, а у філософів пари теж йдуть підряд "1-2-3" – то навіть за всього бажання не зможеш піти на пари до філософів, якщо вони відбуваються суто в той же час, коли у тебе є твої обов'язкові пари з історії.

Тобто, треба по-іншому почати розклад форматувати, що він має бути з "вікнами", тому що тільки якщо розклад має "вікна", можливо забезпечити якусь мобільність всередині університету.

А ще у першокурсників не буде такого предмету, як БЖД, окрім спеціальностей, де це дійсно необхідне – природничники, технарі.

– Студенти, які вступали цього року, будуть вчитися по тих же стандартах, чи для них теж будуть нові? От є студент-першокурсник і є другокурсник. Першокурсник вже має можливість вибирати дисципліни, а студент другого курсу вчиться по старій програмі?

– В наказі, про який я згадувала, йдеться також про те, що для студентів старших курсів цей обов'язковий перелік дисциплін також носить рекомендаційний характер.

Тобто університети мають розв'язані руки щодо формування програм.

Як вони цим скористаються – це вже елемент автономії. За нами тут буде радше функція моніторингу того, що відбувається, ніж прямих вказівок.

– Це такий трохи хаос.

– В якийсь момент, вочевидь, період змін завжди супроводжується якимось елементом хаосу.

Якщо є стабільність, "тому що послідовний" – то це навряд чи свідчить про розвиток. Це буде залежати від готовності університетів.

– Для університету, не для студента, що буде нового з 1 вересня?

– З вересня має запрацювати Національне агентство з якості вищої освіти.

Зараз готуються з'їзди представників ВНЗ і інших учасників для того, щоб надати делегатів, представників до Нацагентства.

Станом на 1 вересня вже достеменно буде нове положення про присвоєння вчених звань. Звання професорів і доцентів будуть надаватися на нових засадах.

Критеріями будуть, у першу чергу, публікації у журналах, індексованих у міжнародних науковометричних базах. Важливо зазначити, що це можуть бути і українські журнали, котрі отримають відповідний статус.

Сьогодні є 16 українських наукових журналів, які входять в Скопус. Чимало викладачів і дослідників переймаються тим, що публікації в таких журналах є платними. Проте насправді є безліч наукових журналів, котрі не беруть плати за публікації.

Також буде враховуватись міжнародний досвід — стажування, конференції, участь в міжнародних проектах.

Чимало дискусій викликала норма про підтвердження рівня знання іноземної мови – сертифікатом чи іншим способом; навчання чи стажування за кордоном також може бути показником володіння мовою на достатньому рівні.

Проте Міністерство стоїть на тому, що наука є міжнародною за своїм визначенням і включення в міжнародну наукову спільноту є вимогою часу. Ігнорування цієї вимоги буде прирікати українську вищу освіту та наук на подальшу ізоляцію. Навіть якщо певне конкретне дослідження стосується лише української проблематики, проте нові методи досліджень, нові підходи – це те, що можна і треба запозичувати в міжнародної спільноти.

Безперечно, залишаються вимоги щодо викладацького досвіду, роботи в університетах та інститутах.

Це значні зміни, проте вони є необхідними, якщо ми хочемо через 5 років отримати нову якість вищої освіти.

– Вузи 1-2 рівня акредитації у законі про вищу освіту не згадуються. Закон "Про освіту" в процесі опрацювання, закон "Про профтехосвіту" теж в процесі розробки. Що з цими вузами і з цими студентами? Вони отримують вищу освіту, чи вони отримують вже не вищу освіту?

– Свого часу, на початку 2000-х, ці коледжі, колишні технікуми, долучили до вищої освіти. Причому міркування були якісь дуже прості: статистично не вистачало студентів вузів, ми відставали. Тому коледжі, які завжди були профтехосвітою, долучили до вищої освіти.

Ми розуміємо, що це не вища освіта. По-перше, тому що туди вступають діти після 9 класу без повної загальної середньої освіти. Ти не можеш вступати здобуття вищої освіти без повної загальної середньої освіти. Це нонсенс.

Друге – це не вища освіта, бо вона повинна бути поєднана з дослідженнями. Їхні викладачі повинні хоч щось читати, писати, проводити дослідження. Ми розуміємо, що в багатьох університетах це профанується, але це принаймні якось декларується, якось відслідковується, є якісь вимоги.

У випадку з коледжами, вочевидь, у багатьох з них є досить хороша, фахова професійна підготовка – але це не навчальний заклад вищої освіти. І це треба просто чесно визнати.

Вочевидь, для багатьох з них такий статус був вигідний. Тому що статус профтехосвіти дуже сильно знизився останнім часом.

Наразі у міністерства є напрацьовані проекти закону про професійну освіту, які мають закріпити місце коледжів і технікумів як елементів професійної освіти. Зараз ці законопроекти ми розсилаємо експертам.

Буде абсолютно нормально, коли у професійної освіти будуть дві складові: профтехучилища, які готують робітників, і технікуми та коледжі, котрі, в принципі, завжди мали хорошу репутацію. І на ринку праці є попит на їхніх випускників.

Навіть абітурієнти чи батьки дітей починають це потроху розуміти. Як би там не було, потроху оця хвиля масованих вступів на економіку чи право починає спадати.

Повільніше, ніж хотілося б, але цього року Харківська юракадемія повертала державні місця підготовки на право на заочці.

Це безпрецедентно. Ніколи ще не було такого, щоб повертали місця держзамовлення на право.

– Ми зачепили питання ринку, це дуже важливо пояснити. Скажіть, потреба в яких фахівцях зараз є, на що батькам орієнтуватися? І друге питання: які наукові галузі у нас розвиваються потужно, і ми маємо підстави вважати, що років за 5-10 вони будуть конкурентоздатними на міжнародному рівні?

– Насправді достовірної статистики немає ані у нас в міністерстві, ані мало де взагалі є. Але якусь загальну картинку можна побачити.

Статистика ринку праці – це більше все ж таки функція Мінекономіки, центрів зайнятості тощо. Але, якщо дивитися по спеціальностях, то в останні роки дуже бурхливо розвивається популярність IT-спеціальностей, а також інженерні спеціальності. Це те, де ти однозначно зможеш знайти роботу.

Будівельники, архітектори – недооцінена галузь. Там набори нормальні, складно вчитися, але ти не залишишся безробітним архітектором.

– Зараз триває епопея довкола закриття університету Михайла Поплавського. Остання новина за 19 лютого була про те, що Апеляційний суд залишив ліцензію цьому університету. Що буде зі студентами і викладачами цього вузу?

– Суди, вочевидь, вважають, що вони краще розбираються в тому, чи існує університет, чи ні.

По-перше, ситуація ще не завершена остаточно. По-друге, дуже складно оцінити, чи там реально відбувався навчальний процес, чи ні.

Тому що, якщо немає ні приміщення, нічого, то на підставі чого ти будеш переводити людей, які там числяться як студенти? Може, вони взагалі там ні разу не були за 4 роки навчання – а ти їх зараз переведеш в якийсь державний університет, видаси їм диплом державного зразка.

На підставі чого? Тут підхід повинен бути дуже диференційований. Ті студенти, які реально навчалися хоч якось, повинні мати можливість завершити навчання.

Але давайте скажемо відверто: велика частина тих, хто вступали в приватний Київський університет культури, ішли туди і відверто розуміли, що вони приносять документи, а через 4 роки приходять і забирають диплом. Вони не йшли туди вчитися.

Питання в тому, чи ми повинні це толерувати. Я думаю, що ми не повинні таке толерувати.

Ми 20 років профануємо вищу освіту. Зараз уже час з цим зав'язувати.