Що собою являє мистецтво ЛНР - зброя з радіусом ураження в десятиліття (ФОТО)
З тривогою спостерігає Україна за переміщенням техніки і боєприпасів на території «ЛНР» і «ДНР», а ось за культурним життям самопроголошених республік стежить мало хто - і дарма, бо саме там кується наймогутніша зброя з радіусом ураження не в кілометри, а в десятиліття.
Як повідомляє "Реальна газета", збірка оповідань «Я бився в Новоросії!» вийшла друком у видавництві «Ексмо-Яуза» в середині квітня. Її підготували всього за три місяці. Зараз почалася робота над другою збіркою прози.
Днями видрукуваний тираж поетичної збірки «Опік», до якої увійшли вірші поетів Донбаса, співчуваючих їм росіян, жителів Білорусії, Латвії та інших колишніх республік СРСР. Також в антологію включені в російському перекладі вірші українських радянських класиків - Рильського, Тичини, донеччанина Володимира Сосюри та інших.
Інженери душ «ополченців»
Щоб оцінити значення цих подій, варто повернутися на кілька років назад. Погляньмо, як поступово, поволі в масову свідомість вкладалася думка про можливу війну на території України. Про те, що до силового сценарію може дійти.
У 2008 році в Росії виходить роман «Епоха мертвонароджених» луганського письменника Гліба Боброва. Книгу, за рік до того опубліковану в Мережі для безкоштовного скачування, випустило видавництво «Ексмо-Яуза», яке сьогодні опублікувало й «Я бився в Новоросії!».
Бобров - письменник-афганець, сценарій його вийшов до остраху живим.
«Опис бійні вийшов у Боброва реалістичним, може, навіть занадто. Відриваючись від роману і виглядаючи за вікно, відчуваєш полегшення від того, що патрулі на вулиці всього лише міліцейські, а замість БТРів по дорогах котять звичайні легковики», - відгукнулася тоді луганська газета «Молодогвардеец».
«Реальність описаного в романі сценарію, на щастя, сумнівна в геополітичному сенсі. Однак силу цієї книги як інструменту пропаганди переоцінити складно», - закінчував автор рецензію під назвою« Роман-зброя».
Щодо геополітичної можливості промахнувся рецензент. А ось з приводу потужності інструменту, схоже, був правий. Тільки спрацював механізм не, як декларував письменник, як «роман-попередження». Швидше, він став «ескізом» майбутнього для тих, кому близькі цінності книжкових противників «свідомітів».
Слідом за «Епохою ...» в 2009 році те ж видавництво випускає роман донецького письменника Георгія Савицького "Поле бою - Україна. Зламаний тризуб» та іншого донеччанина Федора Березіна «Війна 2010. Український фронт» («Червоні зорі над Майданом»).
Шлях для того, хто був ніким
Цікаво, що в останні роки російська фантастика переживала бум історій про «попаданців». «Попаданець» - це, як правило, наш сучасник, який невідомим чином потрапляє в іншу реальність. Десантник - у світ фентезі, офісний хом'ячок - в середньовіччя, напівбандит - у космічну епопею. Або всі разом - у Брестську фортецю.
Як правило, герої тут, у нашому світі - не приший кобилі хвіст. Зате там вони вершать долі людства. Цей жанр - не унікально-російський, але критики відзначають, що ніде в світі він такого розмаху не придбав.
- Популярність «попаданчеської прози» - результат комерційної експлуатації «комплексу невдахи», переконаності чималої кількості людей в тому, що реалізувати їх прихований потенціал заважають лише зовнішні обставини, - коментував «Світу фантастики» критик Василь Володимирський ще в 2013 році. - Поголів'я інфантильних лузерів ніколи не вичерпається.
Але давайте глянемо: як вам такий сюжет?
Жив у місті Ростові-на-Дону чоловік, працював на автомийці, а потім раз - і стає в Донецьку легендарним командиром «ополченців»:
Війна - це і справді зовсім інша реальність. Тут інші закони буття, інші моральні рамки, які не мають нічого спільного з життям у мирному просторі. Там сам час тече інакше навіть для «мирняка» - запитаєте тих, хто звідти виїхав.
Тільки у випадку з війною перехід в «іншу реальність» для мирних жителів закріплювався на найглибшому рівні свідомості - ревом реактивних снарядів, голодом, чутками. Страхом, страхом і ще раз страхом.
А для учасників бойових дій, які прибули добровольцями, щоб з умовного автомийника стати умовним «Моторолою», всесильними магічними артефактами ставали «калашников», СВД, «Утес», «Васильок», «Град».
Кажуть, що найсильніший наркотик - це влада над життям і смертю іншого. Але є штука ще потужніша - відчуття себе не просто винищувачем нелюдів, а борцем за велику мету, за вищу справедливість. А тепер уявіть коктейль з всевладдя і "справедливості", який поршнем війни втиснули в вени добровольців.
Отож.
Навіть у випадку, якщо конфлікт закінчиться повним поверненням Донбасу під контроль України, патріотам буде рано святкувати остаточну перемогу. Тому що «Новоросія», «ЛНР», «ДНР» - це не стільки територія, скільки люди, в умах яких боротьба з «карателями» далеко не закінчена.
Дедалі частіше чути на адресу всіх поголовно луганчан і донеччан, які залишилися вдома: «сепаратисти». А там симпатій до України з кожним днем дедалі менше - так працює блокада: неможливість виїхати легальним шляхом на українську територію, відсутність соціальних виплат, тотальна дорожнеча і безгрошів'я. У цьому звинувачують не самопроголошені республіки, а Україну.
Зараз Західна Україна, всупереч повідомленням російської пропаганди, толерантно ставиться до російськомовних гостей. Туристів люблять. Однак у 70-80-х роках на неприємності, дійсно, можна було нарватися. Пам'ять про боротьбу УПА тоді була ще занадто жива.
Очевидно, щось подібне відбуватиметься в Донецькій і Луганській області після возз'єднання з Україною.
Цитатка з типового опуса:
"«Стальное лезвие полоснуло карателя по горлу. Это смертоносное движение старика, кажется, вобрало всю злость, на которую был он способен, весь гнев за истерзанные тела, за загубленные молодые души и за всех тех, кого накрыло горе с приходом убийц-«освободителей». Холодный металл рассёк жиденькую шею «жовто-блакитного» героя и из перерезанной гортани вырвалась наружу его гнилая кровь, которая тут же заполнила его рот, и, клокоча, полилась на землю…»"
(Матеріал публікується в рамках Програми підтримки журналістів із Донецької та Луганської областей, що реалізується Громадською організацією «Інтерньюз-Україна» у співпраці з Об’єднанням українців у Польщі та за сприяння Польсько-канадської програми підтримки демократії, яка співфінансується з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади (DFATD).