Журналіст на фронті, нотатки. День перший: гелікоптер, нові знайомі та допомога пораненим
Щоденник журналіста Радіо Свобода про роботу на передовій за програмою Embedded journalism.
Програма Embedded journalism для мене розпочалася із польоту на гелікоптері – з Краматорська на північ Луганської області, майже на самісінькі позиції 92-ї окремої механізованої бригади, яка десь на тиждень мала стати моєю темою для роботи.
У штабі бригади, поки я очікував на заступника командира з виховної роботи, мене встигли пригостити бійці – не лише кавою, а й… гадюкою. Як розповідав мені Юрій, один з вояків 92-ї, гадюка схожа на курку. Треба визнати: дійсно схожа, втім, готувати її набагато важче: м’ясо треба довго вимочувати та ретельно смажити. Втім, результат того вартий. Останній шматок зміюки залишили командиру бригади.
Коротка розмова із старшим офіцером з виховної роботи, якого досі за старими звичками іноді кличуть «замполітом», і мене відправляють на передовий блокпост. Командування розуміє, що знімати потрібно саме стрілянину, і саме на передовій.
Опорний пункт тут побудований за всіма правилами військової справи: глибокі окопи, бліндажі, вогневі позиції. Саме тут кілька днів тому спіймали російських диверсантів із Головного розвідувального управління.
Мене «доручають» командиру опорного пункту, знайомлять із бійцями та попереджають, що обстріл розпочнеться десь за годину. Я встигаю розговоритися з одним із вояків з позивним «Археолог». До війни він працював зберігачем в одному з харківських музеїв і має історичну освіту. Він просто солдат, але, за словами інших вояків, у важкі моменти розумно керує обороною.
Обстріл дійсно розпочався доволі швидко – спочатку зі стрілецької зброї, потім з мінометів. Ну а потім – зі всього разом. Слідом за офіцером я визираю з укріплення, щоб подивитися, яких ушкоджень завдала міна чи снаряд, який розірвався кілька секунд тому. Майже одразу прилітає наступний, і офіцера підхоплюють бійці – він отримав осколок у ногу.
Вже у бліндажі його перев’язують, а я знімаю процес на камеру – поранення легке. А ось коли приводять двох наступних, камеру доводиться відкласти: в одного з них поранене обличчя і він навіть не може відкрити очі. Відключаю камеру, підтримуючи його, поки товариші промивають йому очі та лоба. «Не треба мене до лікарні, все добре», – говорить боєць. Третій поранений дістав два осколки у спину.
Координувати оборону приїхав сам командир бригади. Спочатку думаю, що це спеціально для преси, але пізніше з’ясовую, що він це робить майже завжди в небезпечних ситуаціях. Пригадую, що й на захоплення росіян комбриг приїхав одразу, як почув про пораненого Вадима Пугачова, який пізніше помер від отриманих ушкоджень. Авторитет комбрига, судячи з розмов із бійцями, є беззаперечним – як справжнього бойового офіцера.
Диверсантів відганяють від позицій, а мінометні розрахунки, скоріш за все, ліквідовують – обстріл припиняється. Втім, можливо, бойовики й самі відійшли – взяти опорний пункт штурмом важко, тому вони, мабуть, просто лякають українських бійців.
Поранених військових відправляють до лікарні, я йду спати, а вартові вояки залишаються на постах. Для мене це перший такий день, для них – навіть не сотий.
Embedded journalism – програма, започаткована Міністерством оборони, Генеральним штабом Збройних сил та Міністерством інформаційної політики, за зразок якої взято стандарти роботи західних журналістів під час збройних конфліктів, зокрема, в Іраку та Афганістані. Кореспондент закріплюється за штабом одного з військових підрозділів і перебуває на бойових позиціях. Він не бере участі у бойових діях, але підпорядковується відповідному офіцеру та мешкає у тих же умовах, що й решта солдатів.
