Муки перемир’я будь-якою ціною: досвід Боснії
Прагнучи до миру, справедливості, толерантності та примирення...
Будучи переконані в тому, що демократичні та державні інститути і справедливі процедури найкращим чином забезпечують мирні відносини...
За принципом суверенітету, територіальної цінності і політичної незалежності...
****
Прочитавши ці рядки, багато громадян нашої країни можуть подумати, що це цитати з чергових міжнародних документів щодо врегулювання конфлікту на Донбасі.
Однак ці рядки, незважаючи на всю свою співзвучність, зовсім не про Україну. Це частина преамбули Конституції Боснії і Герцеговини, закріпленої Дейтонськими мирними угодами 1995 року, - пише Євген Будерацький, оглядач Інсайдера.
20 років тому причетні до мирного процесу в колишній югославській республіці рапортували, що цей документ поклав початок мирному співіснуванню різних міжнаціональних груп Республіки Боснії і Герцеговини. І поклав край найкровопролитнійшій війні у Європі з часів Другої Світової. Боснійська війна забрала за різними оцінками від 100 до 200 тисяч осіб, а ще понад 2 млн стали біженцями.
Конфлікт
Протистояння у Боснії і Герцеговині почалися внаслідок розпаду Югославії. Після того як жити окремо від Белграда вирішили Словенія і Хорватія, в 1991 році таке ж бажання висловив і бідніший Сараєво (столиця Боснії і Герцеговини).
Однак, на відміну від колишніх братніх югославських республік, етнічно й релігійно склад Боснії і Герцеговини був досить неоднорідний. У країні проживали головним чином боснійці-мусульмани (близько половини населення), серби-православні (близько третини) і хорвати-католики (близько п'ятої частини).
У 1992 році в Боснії і Герцеговині був проведений референдум щодо незалежністі, в результаті якого був проголошений суверенітет, проти якого виступили боснійські серби, які створили свою власну Республіку Сербську. В результаті міжетнічних суперечок розгорілася Боснійська війна, в якій боснійські серби отримали підтримку від Сербії, очолюваної Слободаном Мілошевичем, і Югославської Народної Армії.
Війна характеризувалася запеклими бойовими діями, безладними обстрілами міст і сіл, масовими зґвалтуваннями та етнічними чистками. Найсумнозвіснішими подіями цієї війни стали облога Сараєво і різанина у Сребрениці. Боснійська війна тривала близько 3,5 років і завершилася після мирних переговорів в американському Дейтоні.
Перемир'я і життя після
Підписані в США документи заклали основу нинішнього конституційного устрою Боснії і Герцеговини. Ця система має складну конструкцію і надзвичайно неповоротка.
Фактично Боснія і Герцеговина згідно з Дейтонськими угодами стала конфедерацією, суб'єктами якої є Федерація Боснії і Герцеговини (боснійці й хорвати), Республіки Сербської (серби) й округу Брчко, який має особливий статус. У разі якщо сторони не можуть дійти згоди у будь-яких питаннях, підключається спеціальний міжнародний представник, який має вирішальне слово.
Згідно з Конституцією в Боснії і Герцеговині є спільний парламент і колективний глава держави, яким є президія Боснії і Герцеговини, що складається з трьох членів державотворчих етносів. При цьому кожен з них по черзі має функції основного глави держави.
В результаті такої складної системи і постійної етнічної напруженості, що виливається протягом 20 років в перманентні невеликі сутички, Боснія і Герцеговина ніяк не може вийти зі стану політичної турбулентності.
Нерідко суперечливі один одному рішення на користь того чи іншого етносу призводять економіку до жалюгідного стану і відлякують інвесторів. Рівень безробіття в Боснії і Герцеговині найвищий на Балканах і в 3-4 рази вищий, ніж у країнах Європейського Союзу, а п'ята частина населення живе за межею бідності. Такий стан справ вилився в масові соціальні протести в 2014 році.
Країна переважно живе за рахунок постійної фінансової донорської допомоги від ЄС і США. Фактично Боснія і Герцеговина, незважаючи на те, що є кандидатом на членство в ЄС, живе на такому собі "політичному апараті штучного дихання", до якого державу підключили в Дейтроні, і який утримують фінансово.
Українські паралелі
Звісно, будь-які порівняння боснійської та української ситуації досить умовні. Схожість у боснійській та української ситуації насамперед у ролі шовіністичної поведінки сусідів. У боснійській історії в такій ролі виступала Сербія на чолі з Мілошевичем, в українській - Росія на чолі з Володимиром Путіним.
І Мілошевич, і Путін всіляко активно підігрівали конфлікти, не даючи їм згаснути. Проте, очевидно, що в Боснії і Герцеговині особливу роль у конфлікті відігравали міжетнічні та міжконфесійні аспекти.
Підігріваючи конфлікт на Донбасі, Путін використовував ефект "кривого дзеркала", фактично повторюючи боснійський сценарій. У той же час, багато аспектів, які відіграли роль у підігріванні боснійського конфлікту, в Україні здаються притягнутими за вуха. М'яко кажучи.
На Донбасі зовсім немає міжконфесійного фактора, та й такого вже відчутного міжетнічного перекосу теж якось не спостерігається. Побудова міфу "русского мира" на Донбасі проходила з упором на нечисленні групи маргіналів і російські спецслужби. Це відбувалося дуже штучно та зі скрипом, що в підсумку і призводить до необхідності Кремлю постійно відправляти не тільки зброю, а й своїх військових на допомогу маріонетковим керівникам штучних утворень.
Однак проблема полягає в тому, що якщо в Україні ця натягнутість здається очевидною, то в Європі не зовсім.
У багатьох європейських країнах громадська думка хоч і знаходиться переважно на боці України, проте в термінології плутаються навіть профільні фахівці, часто називаючи всіх жителів Донбасу росіянами, не спромігшись елементарно відкрити результати переписів населення і соціологічних опитувань щодо самоідентифікації жителів напередодні конфлікту.
Складна геополітична ситуація у світі, пов'язана з масштабними проблемами на Близькому Сході з одного боку, небажання втрачати економічні вигоди від співпраці з Росією з іншого, а також ще цілий ряд факторів призводять до того, що Захід намагається прискореними темпами, всіма правдами і неправдами загасити пожежу на Донбасі.
Тільки от різність ситуацій, схоже, не особливо бентежить ні Берлін, ні Париж, ні Вашингтон. Захід просто йде по шаблону, відпрацьованому в Боснії і Герцеговині в частині примирення сторін конфлікту будь-якою ціною. При цьому наслідки такого насильного примирення на явно непаритетних умовах для сторін на Заході намагаються не помічати.
Повертаючись до Дейтонських угод хочеться процитувати ще один момент. Одна зі статей боснійської Конституції звучить так: "Утворення мають право встановлювати особливі паралельні відносини з сусідніми державами". Ця норма була внесена в документ за наполяганням сербської сторони.
Повертаючись до нашого конфлікту можна згадати аналогічний пункт мінських угодах, який прописаний у ще більш жорсткій формі і передбачає, що центральна влада взагалі повинна надавати "сприяння транскордонному співробітництву в окремих районах Донецької та Луганської областей з регіонами Росії".
Знову обумовлюючи той факт, що паралелі між боснійської та українською ситуацією досить умовні, можна лише відзначити, що навіть Дейтонські угоди навряд чи можна вважати еталоном вирішення проблем.
Боснія і Герцеговина, на відміну від деяких своїх сусідів, зовсім не виглядає вже дуже спокійною і самодостатньою країною навіть 20 років після війни. Хоча війна на Балканах була не тільки в Боснії.
