Чому садять «патріотів», а не колишніх
На заводі, де я командував зміною (в чині майстра), робочі, спіймані на крадіжці, час від часу волали: «А чого мене за пачку електродів на звільнення! Борисівна оно машинами краде – чому її ніхто не чіпає?», - пише у своєму блозі Дмитро Вовнянко.
Це була легенда заводу. Якби проводили турніри з корпоративного крадійства, цеховий бухгалтер Борисівна була б там не останнім членом журі. Весь завод знав, що в обох її дітей – по парі квартир і дач, що їздять вони на дорогих іномарках і при цьому гарно оплачуваних робіт – не мають. Натомість сама Борисівна на роботу їздила трамваєм, одягалася завжди в стилі «і вновь прадалжаєцца бой» та власноруч з заводу не взяла й олівця. Проте крала…
Кожної обіденної перерви ремонтний цех спостерігав таку картину. Зам начальника цеху, майстер одної з ділянок і певний робочий, втрьох вантажили на Камази металобрухт зі складу списаних вузлів. Метал там збирався протягом десятиліття, зв’язуватися з ними ніхто не хотів, ціна копієчна, а головної болі… Допоки за справу не взялася Борисівна.
Кілька років вже згадана трійця розчищала склад металобрухту, Борисівна ж організувала його продаж на «Запоріжсталь», звісно, в обхід заводської каси. Їй Богу, я не знаю, з ким і в яких долях вона ділилася, але питань не виникало ні в кого. До речі, робочий який допомагав двом ІТРівцям, був не просто робочий – то був рідний брат Борисівни, який маючи за плечима лише технікум, легко заміняв і майстрів, і начальника ділянки. Злі язики стверджували, що при цьому він примудрявся отримувати водночас з/п і ІТРівця, і бригадира. Сестра-бухгалтер творила справжні дива. І жоден, повторюю ЖОДЕН аудит не знаходив ніяких порушень, хоча перевіряли Борисівну на совість.
А ще в цеху якийсь час на другій зміні працювало виробництво дверей, ґрат, парканів та інших потрібних металовиробів. Виробництво було вкрай прибутковим - коли розходи оплачує завод, доходи злітають до небес. Лише один раз охорона поцікавилася, що то за кипуча діяльність у цеху? Зам начальника цеху тоді витяг зі столу пачку заяв без дат, проставив дати і набрав Борисівну, аби зробила те саме в своєму господарстві. Охороні пред’явили документальні підтвердження того, що двері й ґрати за згодою керівництва робочі роблять для себе, а ціна матеріалу й електрики буде вилучена з їхніх з/п. Більше охорона цим питанням не цікавилася.
Коли весь цей міжсобойчик накрився (якимось чином про все довідалися в оточенні гендиректора) начальник цеху був розжалуваний у заступники, а заступник, майстер та працівник відділу постачання були звільнені за статтею. Мало? А справа в тому, що на руках була тільки одна партія металобрухту – та, на якій цю компанію попалили. Визначити скільки раніше лівого брухту йшло на Запоріжсталь у потоці брухту легального було дуже-дуже важко.
Саме веселе в цій історії – доля Борисівни. Зразу, як стався скандал – вона подала заяву на звільнення за власним бажанням. У процесі розгляду заява перетворилася в наказ про звільнення за скороченням кадрів - і Борисівна отримала ще й значну «відвальну». На біс – за кілька місяців Борисівна знову випірнула на заводі – вже бухгалтером підрядної організації. Ще легше за неї відскіпався її брат – як особа не матвідповідальна, він взагалі не зазнав жодного покарання і продовжив так само, як і раніше, заміняти ІТРівців на час відпустки (у т. ч. і мене).
До чого я це пишу? До того, що навіть на рівні бухгалтера зачуханого ремонтного цеху Запорізького заводу крадії і корупціонери свої справи ведуть так, що зловити їх за руку майже нереально. А навіть якщо таке стається – вони мають масу людей, зв’язаних з ними спільними інтересами, які прикриють, захистять та попередять.
Могли керівництво і власники заводу проявити волю і посадити всіх винуватців обкрадання підприємства? Звісно могли. Але. Це потребувало б розслідування. Розслідування коштує грошей. За результатами розслідування напевно звільняти довелося б не трьох ІТРівців і бухгалтера, а третину керівництва – всіх, хто годувався у Борисівни, був зв’язаний з Борисівною та надавав Борисівні низку послуг непередбачених КЗоТ. Таке тотальне звільнення призвело б до паралічу низки технологічних ланок з одного боку, а з іншого – до того, що інші крадії ціну вирішення своїх питань звинтили б утричі (за ризик). Керування виробництвом ускладнилося б суттєво і як наслідок – завод почав би зривати виконання замовлень. Аж до банкрутства. Згадаймо також, що не менше десятка звільнених подали б на завод до суду і заводу довелося б витрачатися ще й на це. Їй Богу – кілера найняти дешевше.
А тепер зважте. Для всіх наявних корупціонерів рівень Борисівни – це курсова робота в інституті. Вони всі починали з чогось подібного. Вони всі регулярно проходять аудит, але не з боку держави, а з боку зграї товаришів, як мріють згризти сусіда і зайняти його місце аби сісти на його потоки. За грати ці люди не потрапляють не тому, що їх ніхто не переслідує, а тому що формально пред’явити їм щось дуже важко.
Захищатися вони будуть не самі, їх захищатимуть фахові адвокати, кожен з яких перетрусить весь кримінальний кодекс, але зачепиться до найменшої недоробки слідства аби зруйнувати всю справу.
Твердження «посадити одного – десятеро злякаються» - це насправді самоомана. Люди, що стають на шлях незаконного збагачення, боятися перестають ще тоді, коли роблять перший крок. Далі – питання лише в ціні. І це справедливо не лише для заводу. За Андропова за грати пішло все керівництво Узбекистану, керівництво Московського та Ленінградського торгів, маса цеховиків та спекулянтів. Від часів Сталіна в совку не виносили стільки розстрільних вироків як тоді. І що? Стали менше брати? Менше красти? Цеховики покинули кувати бабло і пішли працювати в колгоспи? Та де там! Навпаки, корупція злетіла до небес, а підпільний бізнес остаточно зрісся з криміналом. Легалізація бізнесу породила розгул бандитизму. Свавілля породило свавілля.
Треба зрозуміти, корупція виникає не з чиєїсь злої волі, а тому що вона стає вигідна, як система прийняття рішень і керування процесами. Систему треба не ламати а заміняти іншою системою – за якої красти стане або неможливо, або небезпечно. Боротьба з корупцією – це не ловля тих, хто «коє-гдє у нас парой чесна жить нє хочєт». Це – боротьба з системою, яка склалася за совка і шліфувалася всі 24 роки Незалежності. Просто завдати системі удару і чекати, що вона запрацює як у теорії або перебудується сама – наївно. Система залишиться та сама, але стане більш агресивною, ненажерливою і вже загартованою труднощами. Як совкова бюрократія після Андроповських розстрілів.
Чому садять «патріотів» і не садять колишніх? Тому що «патріот» - це робочий, якого зловили на прохідній з двома пачками електродів у сумці, а колишній – це Борисівна, яку законно фіг на чомусь зловиш.
Звинувачення «патріотам» - це чистий кримінал: убивства, незаконне застосування зброї, мародерство, перевищення службових повноважень. Можна сперечатися, чи вони це робили, але сам факт злочину доказу не потребує. А в колишніх – потребує. Треба перебрати тонни документів і з висновками експертів довести, що мало місце не наклеп «доброзичливців», і не дрібна махінація, а таки тяжке порушення закону. Відчуваєте різницю? До цього ж, у «патріота» і в колишнього різні ресурси. Їх захищають різного рівня адвокати. Соррі – але все це по закону. По тому самому, який прийняв парламент, обраний нашим народом. Іншого народу, іншого парламенту й інших законів у мене для вас нема.
Так що, спитаєте ви, може з корупцією тоді і боротися не треба? Відповідь – треба. Але не можна подолати корумповану систему руками згори донизу корумпованих правоохоронних органів та судів. Це розуміють в Адміністрації президента і в уряді. Минулий рік показав, всі попередні проекти очищення влади зазнали краху. Люстрація прокурорів – фікція. Верховна рада за рік не люструвала ЖОДНОГО суддю. Але ніхто не склав рук. Працює конкурс прокурорів. АП готує судову реформу. Готується до роботи Антикорупційне бюро. Тихою сапою у ВР приймаються потрібні закони. Саме тому, певно, здійнявся цей галас: «влада гнобить патріотів, але відпускає колишніх». Пересвідчившись в серйозності намірів влади на прикладі Нової поліції, потрібні люди збагнули, що життя міняється і зміни ті не віщують їм нічого гарного. Лишається їм одне з двох. Або – самим взяти під контроль парламент і паралізувати реформи. Або – спровокувати АП на свавілля – і почати таранити його через європейські суди і правозахисні організації.
Керівництво країни робить все правильно. Воно будує нову систему. Воно готує нові органи слідства і суду. І ще воно оберігає нас від скажено небезпечного наркотику - «публічної крові». Але про це – у наступному дописі.
