Бранці: кіно про Майдан із хепі-ендом, якого насправді не було
Три епізоди фільму намальовані за допомогою комп'ютерної графіки. Серед них - фінальна сцена зустрічі, якої насправді не було.
Олег Карп'як, ВВС
Новий документальний фільм про Майдан, який виходить в український прокат, може сподобатися не лише прихильникам, а й противникам зимових протестів.
Від багатьох інших схожих стрічок про український протест "Бранці" Володимира Тихого відрізняється тим, що тут, попри явну симпатію автора до революції, є спроба заглянути по інший бік барикад – у шеренги силовиків, які протистояли майданівцям.
Приміром, тут показують чоловіка у військовій формі, який тужить за вбитими на Майдані силовиками: "Ті, хто загинули два роки тому, це вже пісок, вони забуті". Або юного бійця Внутрішніх військ, який каже: "Ми такі самі люди, що ми, що й вони. Просто ми при формі, а вони – без форми".
Або іншого бійця, який розповідає, як тепло їх приймали в Криму. Чи силовиків, котрі захищають майора "Беркуту" Дмитра Садовника, який утік з-під домашнього арешту, і кажуть, що якби всі в країні були такі, як він, то Майдану не було б.
Скандальності картині додає герой під іменем Іван Бубенчик. Львів'янин, з досвідом служби у військовій розвідці, з гордістю розповідає на камеру, що вранці 20 лютого він убив з автомата двох командирів силовиків, а кількох інших поранив у ноги.
У Генпрокуратурі ВВС Україна сказали, що вже виклика́ли його на допит раніше, однак він проігнорував його. Висунути йому підозру у вбивствах забороняє імунітет, наданий Верховною Радою, сказав Сергій Горбатюк з управління спеціальних розслідувань ГПУ.
Зустріч в АП
Ймовірно, це одна з причин, чому вихід фільму сподобався не всім в Адміністрації президента.
Режисер Тихий розповів ВВС Україна, що чиновники з президентського офісу просили його відкласти вихід картини на екрани. "Була істерична реакція Адміністрації президента, які чомусь вирішили, що це не на часі і що треба чекати. Для них здалося, що це може збурити настрої суспільства і змінить точку зору Заходу на те, що тут відбувалося", - сказав він.
"Це примітивний, спрощений погляд на дуже важливі речі, - вів далі режисер. – Їм нав'язали гру в пропаганду і вони в неї загралися. Але воно не працює, суспільство змінилося і вже не сприймає ці шаблонні речі".
В Адміністрації президента ВВС підтвердили, що кілька їхніх співробітників дійсно зустрічалися з режисером під час допрем’єрного показу стрічки.
"Йому висловили застереження щодо можливого негативного впливу на міжнародну позицію України", - сказав учасник цього показу, який побажав залишитися анонімним.
"Але ніхто в адміністрації не казав, що фільм не має вийти на екрани. Такого не було", - рішуче запевнив співрозмовник. За його словами, йшлося про те, що вихід картини саме нині може зіграти на руку російській пропаганді. Він каже, що режисер з цим погодився, однак потім прийняв власне рішення, якому ніхто не чинив перешкод.
Виступаючи в Києві відразу після прем'єри картини, яку глядачі зустріли гучними оплесками, режисер сказав: "Поки ми не проллємо на ці події правильне світло, а не політичне, ми не станемо іншою країною".
"Хеппі-енд"
"Не все так однозначно в цій ситуації", - по-філософськи каже з екрана головний персонаж стрічки, молодий харків'янин Олександр Клочко, активний учасник протестів. З одного боку, веде далі він, "при владі було чмо", з іншого – "гріш ціна такій армії, яка не виконує накази".
"Дотриматися середини. Без упередженого погляду, без однозначної оцінки", - розповідає він ВВС про своє ставлення до після фільму відразу після прем'єри.
Ці слова контрастують з чорно-білими зізнаннями майданівського стрілка Івана Бубенчика, який пояснює свою життєву позицію: "Я все маю надію на Бога. А в них надія на чорта".
У більш мирний час Сашко, якому під час Майдану було 19 років, міг би талановито зіграти роль у якійсь дотепній молодіжній драмі. Це привітний юнак, який вміє усміхатися в кадрі самими очима, природно поводиться й розмовляє перед камерою. Протягом фільму, зйомки якого тривали понад рік, Сашко намагається відшукати солдата Внутрішніх військ, з яким він перетнувся в день розстрілу Майдану в Жовтневому палаці. Там між ними виникла коротка й напружена розмова.
Знайти, де зараз його колишній опонент, і порозмовляти з ним – ось чого хоче герой фільму, який вбачає в своїй особистій пригоді шанс на психологічну допомогу всьому суспільству.
Але на глядача, який сподівається на драматичний розв'язок, чекають відразу два розчарування. По-перше, ця зустріч так і не відбулася. По-друге, з самого фільму це аж ніяк не зрозуміло. Стрічка закінчується ідилічними анімованими кадрами, які зображують "умовну", як сказано в титрах, зустріч Сашка й силовика. Колишній "вевешник" начебто пригощає майданівця чаєм, знайомить з батьками, катає на мотоциклі й розповідає про плани відкрити грибну ферму.
"Нас не було поруч, коли Саня зустрівся з цим ВВ-шником. Це реконструкція", - пояснив ВВС Україна режисер фільму Володимир Тихий, натякаючи, що зустріч таки була.
"Це умовна зустріч з "вевешником", - розповів ВВС Україна свою версію подій сам Сашко. – "Вевешника" нам так і не знайшли. Просто нам палиці в колеса вставляли".
За словами творців фільму, прес-служба Нацгвардії всіляко намагалася перешкодити роботі над картиною й заважала шукати бійця, з яким хотів зустрітися Сашко. Про це навіть згадано в прикінцевих титрах.
Тож авторам довелося просто домалювати хеппі-енд, якого насправді не було.
