Не зарікайся: #зрада навколо мильної опери, яку не заборонять
Держкіно не буде забороняти серіал, у 66-й серії якого персонаж з Донбасу говорить так, як міг би говорити персонаж з Донбасу:
Герої серіалу не соромляться використовувати словосполучення "кривава хунта", "геноцид на нашій землі", "за наш Донецьк" і подібні.
У засіданні комісії взяли участь 16 експертів. Їм були продемонстровані кадри з серіалу «Не зарікайся» виробництва Front Cinema. Більшість членів засідання (12 осіб) зробили висновок, що в серіалі відсутнє порушення норм законодавства та етичних стандартів.
Чи була #зрада?
У соцмережах розганяється чергова зрада. Поширюється заклик заборонити мелодраматичний серіал «Не зарікайся», який іде на телеканалі «Україна», - пише в огляді для Детектор.медіа Юрій Луканов, голова Незалежної медіапрофспілки.
Дозволю собі велику цитату з тексту, який нині гуляє соціальними мережами. Особливості авторського стилю й правопису зберігаю.
«Перші серії виразно розпалювали міжнаціональну і мовну ворожнечу! Показувало, як підкреслено україномовний військовий прокурор, вибиваючи зізнання у обычной русскоязычной беженки из ДНР, погрожував їй тортурами. Одразу кілька небезпек! 1) серіал поширює неправдиві факти і міфи про “українських карателів” (відомо ж, що такі злочини й тортури у перевадній більшості випадків чинили саме сепаратисти проти українців, і не навпаки!), 2) ці міфи протиставляють україномовних представників влади як ворогів російськомовним донбасівцям. 3) У серії 66-й дегуманізовано УКРАЇНСЬКУ МАТІР, СИН ЯКОЇ ВОЮЄ ЗА УКРАЇНУ І В НЕБЕЗПЕЦІ — показано, як вона БЕРЕ У ЗАРУЧНИКИ ДИТИНУ БЄЖЄНКІ С ДНР!
Враховуючи, що “Україну” в принципі можна бачити в ОРДІЛО, а серіал дивитись онлайн — такий показ українських посадовців і маетрів ЛИШЕ ГРАЄ НА РОСІЙСЬКУ ПРОПАГАНДУ і ПОСИЛЮЄ НЕНАВИСТЬ сепаратистів і проросійського населення до УКРАЇНИ, ЇЇ ПОСАДОВЦІВ І СОЛДАТІВ. Серіал може порушувати ст. 161 КК (розпалювання ворожнечі — за національною і мовною ознакою».
Прочитавши такі звинувачення, я вирішив подивитися кілька серій — переглянув їх більше десятка. Одразу зазначу, що процитований критик фільму в перших же рядках написав неправду. Український прокурор, який вдається до тортур головної героїні, «обычной русскоязычной беженки из ДНР», закидаючи їй сепаратизм, аж ніяк не підкреслено україномовний. Він балакає такою самою російською, як і головна героїня на ім’я Люся, або ж Людмила. Тому мовного протиставлення там не спостерігається.
Прокурор справді підступний і рідкісний мерзотник. Але в фільмі йому протистоїть чесний правозахисник, який обіцяє звільнити негідника з військової прокуратури й домагається свого. Таким чином добро перемагає зло. Отож, у цій історії українська влада аж ніяк не виглядає як суцільне зло.
Щоправда, ставши колишнім, прокурор сідає на інше тепле місце, де за хабарі робить фальшиві документи. Але щось мені підказує, що в котрійсь із майбутніх серій його махінації викриють.
Відносно жахливої української мами, яка захопила в заручники дитину прихильниці сепаратизму. Це сталося в 66-й серії. Якщо суто механічно підходити, то так. Це зрада. Українська мама здійснила кримінальний злочин, за який можна потрапити до в’язниці. І в очах глядачів мала б виглядати втіленням зла.
Але якщо подивитися кіно з самого початку і знати контекст, то немає того змісту, який йому приписують. Переселенка з Донбасу отримала допомогу від заможної родини, раніше вона навіть жила в них удома. А потім виявилося, що її чоловік воює в армії денеерії. І раптом мама голови цієї родини дізнається, що її син, підприємець, потрапив там у полон. Вона хитро забирає в тієї переселенки сина як заручника. І телефоном вимагає в його тата, щоби той розшукав її сина для обміну.
Словосполучення «взяти в заручники» в тих, хто не дивився, викликає асоціацію, ніби маленький хлопчик сидить десь у підвалі серед пацюків або в інших подібних жахливих умовах. Та насправді хлопчик мешкає в її родині, цілком вільно почувається. Йому сказано, що мама поїхала до Донецька й повернеться за кілька днів. Мама ж хлопчика мешкає в закритому, але цілком пристойному помешканні.
Ще траплялися закиди, мовляв, негідники-сепаратисти в фільмі кажуть про тих укропів, що вони щось таке каламутять. А ще обіцяють перемогти. Мабуть, критики заспокоїлися б лише тоді, коли почули б від терористів гасло: «Слава Україні!».
Сценаристка, вона ж генеральна продюсерка Тетяна Гнєдаш написала такий карколомний сценарій, що дух захоплює. Тут тобі й сестри, одна з яких потрапляє в тюрму в 16 років за вбивство, будучи при тому вагітною, а друга забирає й привласнює її дочку. Потім, коли мама й донька зустрічаються, виявляється, що вони закохані в одного й того ж чоловіка. Тут і родина, частина якої намагається повбивати інших членів із надзвичайною легкістю. І багато іншого.
При всьому тому герої фільму волонтерять і допомагають армії. Звучать думки про те, що саме волонтерський рух підтримав армію і врятував країну. Герої йдуть на війну і кажуть, що це їхній обов’язок — захищати батьківщину. Герої насміхаються з Путіна. Навіть торт на день народження печеться з тризубом.
Ми весь час нарікали, що серіали, котрі знімаються в Україні, цілком денаціоналізовані, там немає українських реалій і вони орієнтовані на Росію.
Нарешті серіали на українському матеріалі почали створюватися і в нас. Але деяка частина публіки все одно наполегливо шукає зради.
Так, у «Не зарікайся» іноді проскакують речі, які викликають заперечення. Наприклад, головна героїня каже, що в Україні війна громадянська. Але при цьому інші неодноразово згадують росіянина Гіркіна, який почав війну.
Можна в фільмі побачити й продовження лінії, яку постійно після початку війни на Донбасі гне канал «Україна» Ріната Ахметова: мир за будь-яку ціну. Це, як нам відомо, сприймається далеко не всіма громадянами України. Але ж автори фільму мають право закладати в нього ті цінності, які вважають за потрібне, якщо ті не суперечать закону.
Ба більше: в серіалі проскакує й майже пряма «реклама» гуманітарної діяльності Ахметова на Донбасі — такий собі продакт плейсмент. Але й це не заборонено ані правовими, ані етичними нормами в художньому продукті.
Отож, там справді чимало моментів, які варто продискутувати. Зокрема, українська мова в серіалі звучить невиправдано мало. Головні герої розмовляють винятково російською. Є що критикувати з погляду художньої якості серіалу. Але всі ці моменти аж ніяк не тягнуть на зраду. Особливо тоді, коли її немає.
Без акценту
«ДМ» публікує також думку одного з членів Експертної комісії, співробітниці відділу кінознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, менеджерки медіаосвітніх програм Академії української преси Оксани Волошенюк.
Я голосувала проти скасування прокатного посвідчення серіалу «Не зарекайся» з кількох причин.
Цей серіал — один із перших телепродуктів (досі можна було згадати лише «Гвардію» Олексія Шапарева, виробництва телеканалу «2+2», який демонструється українським телеканалом і події якого переважно стосуються новітньої історії України, тобто 2014–2015 рр.).
Автори звернулися до симультанної дійсності, вивели як героїв серіалу представників різних груп українського суспільства. Ці групи існують насправді й кожна з них у кращому випадку має власні цінності, а в гіршому — віру в політичні та соціальні міфи власної групи. Телесеріал не презентує документальної дійсності, він і не претендує на це. Це виключно художня реальність, якою її бачать творці. Як кінознавчиня, я не вбачаю тут порушень Закону України «Про внесення змін до деяких законів про захист інформаційного телерадіопростору України».
Збурення громадськості викликала пряма мова персонажів із «ЛНР» та різних угрупувань про «укрів», «київську хунту» тощо. Але це лише «пряма мова» в устах героїв серіалу — еленерівців. Погодьтеся, було б дивно, якби вони лагідно відгукувалися про супротивну сторону. Йдеться виключно про художню умовність. Зазначу, що і стосовно персонажів із боку «ЛНР», «казацких республик» лунає з телекрана достатньо висловів із арсеналу мови ненависті. Ми чудово усвідомлюємо, що існуємо в ситуації збройного конфлікту, але не можна цим «перевіряти» художню реальність. Не можна сказати «цього немає» лише тому, що ми не хочемо про це нічого чути… Себто, ми ніби не бажаємо визнати, що існують різні сторони конфлікту.
Проігнорувати не можна
Існують речі, які не можна регламентувати законодавчо. Сценаристи й продюсери 100-серійного серіалу «закамуфлювали» казкові історії кохань у ситуацію збройного конфлікту. Чи багато знайдеться тих, кого не зачепили події останніх років? Хто з нас не потягнеться до пульту, щоби побачити з екрана, а що з нами було? А скільки карколомних поворотів сюжету за цим ще стоїть? За інформацією, яку озвучили вчора, 18 квітня, під час дискусії з членами Експертної комісії Держкіно представники ТРК «Україна», 23 млн громадян України переглядає цей телепродукт.
Я не можу проігнорувати того факту, що поміж героїв серіалу лише один епізодичний персонаж (Тарасюк, про асоціації не будемо говорити) розмовляє українською мовою. Лише в одній-двох серіях, коли йдеться про блокпости ЗС України, на декілька секунд також з'являються репліки українською.
Сьогодні Тетяна Гнєдаш, авторка сценарію «Не зарекайся», зазначила, що коли півтора року тому задумувався серіал, автори думали, що вони хочуть... зробити його максимально чесним.
Я особисто з самого початку досліджую цей серіал, і весь час запитую себе, чому 99 % персонажів спілкуються російською? Значна частина героїв — жителі Києва. Української не чути ніде, навіть на задньому фоні… Лише в окопах і під обстрілами. Відповідь для себе я отримала сьогодні. На засідання Комісії прийшли творці серіалу, Євген Лященко, директор каналу «Україна», та інші. На жаль, жоден із них не зміг донести свого виступу українською. Звучало: «Я лучше высказываюсь по-русски». Не можна цього вимагати, звісно, від громадянина РФ Дмитра Гольдмана, головного режисера-постановника серіалу. Але ж їхня «картинка світу» України — цілком російськоцентрична. Це не питання мовної компетентності, повірте. Це питання цінностей. Їх нікому не можна нав'язати. Люди «перекодовують» сигнали відповідно до власної системи світосприйняття й уподобань. І як це законодавчо регламентувати?.. У тій самій 66-й серії, яка підірвала Фейсбук, директорка київського (!) ліцею, де вчаться головні героїні Світлана і Богдана Матвієнки, після «силового візиту» їхньої родички визнала їхню статусність, а однокласники стали боятися, а отже й поважати… Як пояснити, що для ментальності киян це нехарактерно? Що це уявлення з реалій дещо іншого життя, в інших містах?..
Один із моїх колег по Комісії сказав, що ми не можемо оцінювати цей продукт, тому що це свідомо російський серіал, він не належить до категорії «українського телепродукту». Так, це саме такий телепродукт, для якого «обирають» українських акторів без «українського акценту», в якому робиться все, щоб мімікрувати під український, щоб охопити українську аудиторію через різні форми маніпуляцій. Але законодавство не враховує таких нюансів, у нас наразі немає законодавчої бази, щоб оцінювати це комплексно. Та й законом не можна всього передбачити. Тому: «Ату його! Ату!». Соціальні мережі здатні мультиплікувати цей ефект.
Кожен голосує переглядом. Я ж особисто до аудиторії «Не зарекайся» ніколи не належала й не належатиму. Перш за все через спробу подати художню реальність, яка дегуманізує глядача, власне, ракурсом показу дійсності. Але це майже типова ситуація «серіалістики» на українському телеекрані.
P.S. Спасибі Наталії Лигачовій, до якої я звернулася з ідеєю, щоб робота Комісії ій волевиявлення експертів із такого публічного питання, яке багатьма розглядається як дотичне до цензурування, мало би стати прозорим для громадськості. І, на мою думку, «Детектор медіа» — це саме те онлайн-видання, яке може забезпечити неупереджений погляд і різноманіття контенту.
