У Києві поховали Гнатюка

Прощалися і переселенці з Донбасу, і земляки з Буковини.

У Національній опері України у середу попрощалися з оперним співаком, режисером та політиком Дмитром Гнатюком. Помер неповторний голос України перед Великоднем, на 91-му році життя. І вже травневого дня, коли «буйно квітне черемшина», кияни віддавали шану Дмитрові Гнатюку, який так запам’ятався виконанням «Черемшини».

Саме Гнатюк дав друге життя пісні, яку всі давно вважали народною. Відтоді вона зазвучала не лише в Україні чи за кодоном, а й у космосі. Космонавт Леонід Каденюк узяв на орбіту буковинську пісню.

«Ця пісня надихала мене там на роботу у космосі, і саме тому вона сприймалася мною значно гостріше. І коли я слухав цю пісню, навіть сльози інколи навертались на очі», – розповідав Каденюк одному з українських телеканалів.

Особлива Гнатюкова манера зачарувала і змінила кілька поколінь, говорить заслужений артист України Іван Дерда.

«Він найменшу пісню міг перетворити у величезний шедевр, який уже не вмирає. Ці пісні відомі людям: це і «Два кольори» Дмитра Павличка, і «Марічка», і «Пісня з полонини», і «Черемшина», і «Києве мій». Коли ми починаємо співати ці пісні, то я бачу, що мимоволі переходимо на тембр Гнатюка. Це якраз показник того, що майстер створив свій еталон у мистецтві пісні», – зазначив співак.

Могутній голос, який лунав із маленького домашнього патефону, назавжди змінив і його долю, додає Іван Дерда. Відтоді, як прослухав «Марічку» Гнатюка, він вирішив стати артистом.

Дмитро Гнатюк став знаковою постаттю для багатьох артистів. Він був першим, хто відгукнувся і допоміг зачепитися в Києві родині Білоножків.

«Попросив, допоможіть мені, я буду цього року вступати в консерваторію, але в мене дружина вагітна і мені нікуди її забрати. І Дмитро Михайлович – як народний депутат Радянського Союзу – дав доручення на Міністерство культури і нам дали 9 квадратних метрів на вулиці Малишка. Знаковість у тому, що він перша людина, хто допоміг зачепитися тут», – розповів співак Віталій Білоножко.

До останнього Дмитро Гнатюк викладав у Музичній академії. Володимир Рожок, ректор Музичної академії, розповідає, що Гнатюк мав особливе ставлення до студентів. І коли він в останній рік через хворобу змушений був пропускати заняття, дуже засмучувався з цього.

«Він – дідунь, а студентам 18-20 років, вони дивувалися і кажуть: «Перед нами жива легенда». Він спільну мову знаходив, завжди казав: «Дєточка моя, ти переплутала мізансцену, так не повинно бути, це «Травіата», а не «Аїда»». Він жартував, такий був життєдайний», – говорить Рожок.

Репертуар Дмитра Гнатюка нараховує близько 85 творів національної та світової класики. Він був одним із перших, хто відкрив світові українську пісню та український романс, говорить письменник Василь Фольварочний, який до 90-річчя Дмитра Гнатюка написав роман-хроніку «На висотах орлиного лету».

«Коли Георгій Верьовка їхав у Кремль на 70-річчя Сталіна, то запросив Гнатюка-студента, бо в нього захворів соліст. Там, на прийомі, де був Сталін, Мао Цзе Дун і вся ця свита, попросили сольно заспівати кілька українських пісень. Він заспівав «Дивлюсь я на небо», і його привітав сам Сталін. І якби він був не студентом, то вже б тоді йому дали народного артиста СРСР», – розповідає письменник.

У його променях слави грілися усі радянські вожді, однак Гнатюк знав ціну такій увазі і продовжував робити свою справу, говорить письменник. І додає, переживши кілька політичних устроїв, він завжди лишався українцем.

Тут, на оперній сцені, він поставив оперу «Мазепа», і тут на сцені, і це в радянські часи, висів жовто-блакитний прапор. Для цього треба було бути сміливим! Він був глибоко патріотичним, а не роблено патріотичним», – зазначає Фольварочний.

Зала оперного театру, якому Дмитро Гнатюк віддав понад 60 років життя, заповнена вщерть, біля сцени нескінченний потік охочих попрощатися зі співаком. Артисти, письменники, політики – усі, хто працював чи був знайомий з метром. Співчували родині й кияни, і переселенці Донбасу, і земляки з Буковини.

В останні хвилини юрба шанувальників хором підспівувала «Пісню про рушник».