Хто є хто в новій команді Міністерства охорони здоров'я (ВІДЕО)
З 1 серпня Міністерство охорони здоров’я очолює лікарка, співзасновниця проекту «Захист патріотів», Уляна Супрун. Однією з вимог, яку вона озвучила президенту і прем’єру, перш ніж стати чиновницею, була можливість привести свою команду. Кабмін призначив трьох заступників в.о. міністра охорони здоров'я – Павла Ковтонюка, Оксану Сивак і Олександра Лінчевського. Також на посаді залишився один із заступників попереднього міністра - Роман Ілик, який відтепер відповідатиме за фармацевтичний напрямок і ліцензування медзакладів.
Репортаж Радіо Свобода:
2 вересня відбулося представлення першої неполітичної команди. ЛБ зустрілися з новими заступниками напередодні, щоб запитати про те, які реформи і як вони планують упроваджувати.
Супрун разом із Романом Іликом, Оксаною Сивак, Олександром Лінчевським та Павлом Ковтонюком
Павло Ковтонюк, заступник з напрямку реформ
Павло Ковтонюк, у минулому проектний менеджер з реформи охорони здоров'я Національної ради реформ, у новій команді відповідатиме за впровадження змін в систему надання медичної допомоги. Раніше він пропонував свої напрацювання іншим, тепер, на запрошення Уляни Супрун, працюватиме самостійно.
Першочерговим завданням заступник називає перехід на страхову медицину. Ковтонюк розповідає, що команда, хоча й врахувала досвід Угорщини, Польщі, Естонії, Таїланду, Туреччини та Філіппін, розробила власну концепцію страхування. Заступник обіцяє цей документ подати до Кабміну одразу після свого призначення. В концепції, згідно принципу ВООЗ про універсальність доступу до охорони здоров’я, передбачене державне медичне страхування для кожного.
«Буде питання щодо обсягу гарантованої державою медичної допомоги, - пояснює Ковтонюк. - Але в пакет гарантованих послуг у повному обсязі точно ввійдуть первинна та екстренна допомоги. Пізніше ми чітко пояснимо, на яке покриття за рахунок держави кожна людина має право».
Страхування включатиме реімбурсацію - покриття вартості за призначені і придбані ліки. «Почнемо з первинної ланки: поступово відшкодовуватимемо якусь кількість ліків, які призначає сімейний лікар. Це не буде тимчасова державна програма для окремої групи населення в певний час в певному місті. Це діятиме для всіх, а ліки можна буде придбати в будь-якій аптеці», - запевняє Ковтонюк.
За його словами, з державного бюджету на медицину Україна виділяє кошти на рівні африканських країн - 3,5% ВВП. Ще 4% покриває пацієнт зі своєї кишені, в основному через придбання ліків: «Ми хочемо, щоб в перспективі більшість коштів витрачалася не з кишені, а через державне страхування». Ковтонюк впевнений, що міністерство не має розпоряджатися страховими коштами, а лише розробляти і реалізовувати політику і правила гри в медицині. Тому заступник пропонує створити агенцію, яка б стала оператором бюджетних коштів, спрямованих на страхування громадян.
Запровадження страхової медицини, за словами Павла Ковтонюка, потребує автономізації лікарень, бо саме така модель дозволить медзакладам укладати договори з державною агенцією-страховиком. Законопроект про автономізацію, який чекає на прийняття Верховною Радою, Ковтонюку не подобається лише тим, що перехід на автономний статус згідно з ним є бажаним, а не обов’язковим. Заступник пояснює, що перші роки лікарні отримуватимуть той самий бюджет, що й раніше, просто зможуть розпоряджатися коштами самостійно: «Хороші менеджери-головні лікарі знайдуть спосіб підвищити посадові оклади та розпоряджатися грошима ефективніше: віддати пральні і харчоблоки на аутсорс. Але в роботі звичайних лікарів нічого принципово не зміниться». Тих медпрацівників, які бояться необґрунтованих звільнень, Ковтонюк заспокоює: «Не може бути випадків, коли лікарня за чиїмось наказом закривається, а лікарі втрачають роботу. В страховій системі це може статися лише в одному випадку: коли у лікарні немає пацієнтів».
Ковтонюк також обіцяє кожному українцю власного сімейного лікаря, якого можна буде обрати і укласти з ним договір, відповідно до якого медпрацівник отримуватиме зарплатню:
«Держава платитиме тому, до кого звертатимуться люди, і нам буде однаково, чи це приватний, чи державний лікар. Кошти ходитимуть за пацієнтом. З’явиться ринок, і це має покращити послуги»
В селах, визнає Ковтонюк, запровадити реформи буде важче: «Ми гарантуватимемо лікарську допомогу, а ФАП (фельдерсько-акушерський пункт – авт.) - це спеціаліст з середньою медичною освітою. Тому ми прагнемо, щоб в селах з’являлося більше лікарських практик (приватних чи комунальних) і можливість до них дістатися. Це неможливо зробити наказом МОЗ, а тому ми чекаємо на співпрацю з громадами. У селах працівника повинні заохочувати самі мешканці. Якщо лікар буде поганий, і до нього не ходитимуть пацієнти, то вирішенням проблеми має зайнятися голова громади: знайти якісь привілеї (можливо, житло, машину, бензин, оплатити комунальні послуги). Наша ж робота — дати нормальний дохід сільському лікарю, покриваючи його послуги пацієнтам».
Для того, щоб допомога була якісною і оперативною, а кошти справді "йшли за пацієнтом" незалежно від місця звернення, заступник пропонує створити електронну систему документообігу: «Україна може і повинна забезпечити страхову медицину потужним IT. Для цього у нас є проект Світового банку. Цю складову будемо впроваджувати вже зараз».
Оксана Сивак, заступниця з питань громадського здоров'я та європейської інтеграції
Оксана Сивак, акушер-гінеколог, була лікарем медичної служби Майдану. До того вона 12 років займалася моніторингом клінічних досліджень в різних країнах світу в компанії «Parexel». Останній рік заступниця працювала над розробкою законопроектів про реабілітацію та Службу крові. Відтепер у міністерстві займатиметься питаннями європейської інтеграції та її медичними компонентами: громадським здоров’ям, службою крові, біобезпекою, трансплантацією, а також реформуванням апарату міністерства і підвищенням професійного рівня держслужбовців.
«Зараз у нас лікування переважає профілактику. Нам потрібна система громадського здоров’я, ефективність якої можна буде виміряти економічно за кілька років: знизиться захворюваність і, відповідно, витрати на лікування»
За словами заступниці, новостворена система громадського здоров’я складатиметься зі спеціального Департаменту в МОЗ, Центру в Києві (утвореного шляхом оптимізації кількох діючих наукових установ), а на регіональному рівні – з обласних центрів громадського здоров’я, підпорядкованих обласним Департаментам охорони здоров'я та фінансованих із обласних бюджетів.
Заступниця обіцяє, що Київський центр громадського здоров’я почне працювати у вересні. Він розроблятиме документацію для установ регіонального рівня; збиратиме статистичну інформацію, займатиметься біобезпекою, безпекою праці та дорожнього руху, вивченням особливо небезпечних вірусів типу Еболи, небіологічних чинників. «Первинна ланка усфері профілактики хвороб забезпечуватиметься на рівні територіальних громад, де з місцевих бюджетів утримуватимуть санітарних лікарів, та на рівні створюваних госпітальних округів, до яких буде прив'язана система епідеміологічного нагляду та запобігання спалахам інфекційних хвороб»,- пояснює принцип функціонування системи заступниця.
Функції Державної санітарно-епідеміологічної служби України виконуватиме Центр громадського здоров’я (займатиметься питаннями, які стосуються людей) та Державна проводовольчо-споживча служба (всім, що стосується продуктів). «Кожен, хто хоче відкрити заклад, повинен буде письмово взяти на себе зобов’язання дотримуватися санітарних норм у своєму закладі. За консультацією можна буде звернутися до місцевих працівників системи громадського здоров’я, - пояснює Оксана Сивак. - Ми відмовляємося від видачі дозволів, не буде довільних інспекцій – а отже хабарництва; зникне потреба утримувати штат інспекторів. Працівники регіонального центру громадського здоров’я з повноваженнями епідемічного (чи токсикологічного) розслідування перевірятимуть заклади у випадку скарги чи інциденту».
За словами заступниці, є деякі прийняті ще давно законопроекти (як-от про екстрену допомогу), які не виконуються: «Думаю, так сталося, бо вони не доходять до низів». Тому, перш ніж писати нові закони, заступники шукатимуть механізм реалізації добре прописаних старих. «Спершу будинок можна прибрати віником, а коли з’являться гроші, купити пилосос», - проводить аналогію Сивак.
Також в Україні з’явиться Національний центр служби крові. Відповідно до вимог ЄС, за потреби пацієнта, йому має вистачити крові у кожному обласному центрі. «Головне привести до порядку не лише документи, але й продукт. Ми хочемо перейти на 100% безоплатне донорство і уникнути випадків, коли родичі проти волі змушені здавати кров. Розглядається питання про Банки крові в області, з яких кожна лікарня зможе робити замовлення», - говорить Сивак. Заступниця визнає, що одна з найбільших проблем сьогодні – відсутність тест-систем (систем для виявлення заражень крові - авт.), але сподівається на допомогу міжнародних партнерів. З навчанням спеціалістів для Центрів крові та створенням бази пацієнтів уже погодилися допомогти американські компанії Emmaus Life Sciences та СDC.
Окрім вищеперерахованого, Оксана Сивак займатиметься реформуванням держслужби в МОЗ: «Зараз там чітка вертикаль, люди перебувають у страху. Я би хотіла, щоб кожен знав свої права і обов’язки, працював згідно посадової інструкції, щоб був ініціативним, а не просто вчасно заповнював документи».
Олександр Лінчевський, заступник з питань медицини та організації медичної допомоги в зоні АТО
Після закінчення Національного медичного університету імені Богомольця, Олександр Лінчевський став інтерном у Київській міській клінічній лікарні №17. Там і затримався на 17 років. Зараз Лінчевський - торакальний (легеневий) хірург відділення політравми, викладає в Академії післядипломної освіти імені П. Шупика та є медичним директором «Захисту патріотів». Стіл у його кабінеті завалений медикаментами, аптечками та всім тим, що допоможе надати допомогу на війні.
«Я не професійний чиновник. У мене є нічні чергування, я сплю от в цьому кабінеті. Я дуже пов’язаний з цим колективом і відчуваю зобов’язання перед своїми колегами», - говорить новопризначений заступник. Лінчевський наголошує, що не прагне політичної кар’єри, а тому, у випадку, якщо затриматися в міністерських кабінетах не вдасться, повернеться у той самий колектив. За політичною діяльністю Лінчевський намагатиметься не забути про лікарську практику. Необхідність цього пояснює просто: «Хірург має бачити кров».
На питання, чому погодився реформувати медичну галузь, Олександр Лінчевський згадує часи Майдану: коли в лікарні чергували волонтери, а небайдужі принесли стільки медикаментів, що їх вистачило, аби оперувати на повному забезпеченні до травня: «Тоді я зрозумів, що саме з такими людьми хочу жити в одному місті. І їм дуже потрібні зміни».
Під час Майдану 17-та лікарня приймала важкопоранених, а з початком війни відрядила медиків для допомоги районним лікарням на Сході. Саме тоді Лінчевський почав шукати, де можна дістати якісні аптечки для військових. Оскільки Олександр – пластун, то пошуки почав серед друзів-емігрантів. Хтось порадив звернутися до Уляни Супрун. Так теперішня очільниця МОЗ та її заступник і познайомилися.
Олександр Лінчевський впевнений, що ефективнішою є не його хірургічна, а інструкторська робота. За словами заступника, 90% поранених військових гинуть до зустрічі з хірургом, і кожного 6-го можна врятувати, а тому тренінг з тактичної медицини для ста потенційних поранених дозволить 15-тьом з них вижити. Поки заняття з тактичної медицини проводять волонтери, щоправда, не всі підрозділи можуть знайти час для такої підготовки, а інструкторів на всіх не вистачає. «Потрібно впровадити нову філософію і бачення медичної допомоги кожному офіцеру, - говорить Лінчевський. - Але це принципово нове знання, тому не варто чекати швидких змін. Для запровадження тренінгів із тактичної медицини треба змінювати програми і статути». Аби прискорити цей процес вже зараз, Лінчевський пропонує готувати інструкторів серед офіцерів, які поширюватимуть знання у підрозділах.
Почати роботу в МОЗ Лінчевський планує з визначення того, що можна реалізувати без додаткових законопроектів. Як приклад наводить 17-ту лікарню, реанімації якої відкриті для рідних пацієнтів: «Ми поважаємо права хворого побути з родичем. Але ми також поважаємо права сусідів по реанімації. Тому всі питання погоджуємо на рівні відділення». Лінчевський у політичній діяльності планує зосередитися на взаємовідносинах лікарів і пацієнтів, бо, каже, що добре розуміє проблеми і тих, і інших.
«Я хочу, щоб українець лікувався від нежитю не гірше, ніж німець. Інколи погані послуги спричинені відсутністю знань про те, як можна лікувати, а іноді - формальною неможливістю їх покращити. Мене цікавить якість надання послуг, а не закони і реформи», - пояснює своє основне завдання новопризначений заступник.
На його думку, провести якісну реформу охорони здоров’я в Україні можливо, але залежить це від медпрацівників так само, як і від пацієнтів:
«У стосунках лікар-пацієнт немає ніякої загадки. Лікарі мають право на гідні умови праці і обов’язок самовдосконалюватися. Пацієнт має право на якісну медичну допомогу і зобов’язаний брати участь у суспільному житті».
Однією з проблем, якою займатиметься Лінчевський, стане освіта теперішніх та майбутніх медпрацівників: «Не секрет, що у нас перевипуск лікарів. З вишів їх виходить лише втричі менше, ніж у США. Це погіршує якість випускників. Тому потрібно говорити не про скорочення персоналу лікарень, а про зміну системи набору студентів. Скільки лікарю не плати, якщо він не прочитав книгу, то він її не прочитав. Нам треба думати про те, як допомагати тим, хто вчиться, і як не підтримувати тих, хто цього не робить», - говорить новопризначений заступник.
На останок Лінчевський зізнається, що його обурює здатність лікарів пробачати собі помилки, і він хоче, аби лікарі навчилися бути людяними до кожного пацієнта: «Щоправда тоді пацієнти також мають навчитися поваги до лікарів».
За матеріалами ЛБ та Радіо Свобода
