Через десятиліття ми станемо європейською країною, але ще довго будемо однією з найбідніших
Про це написав президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер у колонці для журналу "Новое время".
Серед факторів, які допомагають Україні розвиватися, він, зокрема, назвав початок антиколоніальної, соціальної революції в Україні, або Євромайдан:
"Соціологи відзначали, що люди на Майдані поводилися відповідно до цінностей, які не схожі на цінності пасивної більшості. Таких меншість, і це нормально — так завжди буває під час революцій.
Цим нинішній момент відрізняється від початку 1990-х, коли розвал радянської господарської системи привів до того, що ми всі дружно почали будувати капіталізм. Наш доморощений капіталізм створений без суб'єкта революції, у нас не було "революційних буржуа". Люди, що будували в Україні капіталізм, не могли і не хотіли формувати ефективне суспільство".
Пасхавер назвав також три фактори, які стримують рух України до європейської мети:
1. Цінності більшості, втілені в стратегії виживання.
Цінності виживання були необхідні нашому народу і виробилися за століття в чужих і, як правило, ворожих до українців державах. Вони врятували нас у кривавому для України ХХ столітті. Якщо коротко, цінності виживання зводяться до наступного:
а) Нікому не вір, крім своїх. Особливо — державі.
б) Якщо можеш, приховай свої дії. Не можеш — обдури. Не можеш обдурити — підкупи.
Так, ця стратегія допомагала людям вижити, але вона принципово відрізняється від європейської стратегії розвитку, в якій важливі свобода, активність, довіра.
2. Доморослий український капіталізм.
Саме стратегія виживання допомогла побудувати наш олігархічний капіталізм. В умовах хаосу початку 90-х вихований у стратегії виживання народ побудував грандіозну, вражаючу тіньову економіку, яка рятувала і країну, і соціум.
Але тіньова економіка при всіх її чудових "рятівних" властивостях розхитує звичку бути законослухняним. Ми із захватом порушували всі закони, тому що знали: неможливо в умовах хаосу та розвалу дотримуватися норм. В результаті виник стан суспільства, який соціологи назвали аморальною більшістю. Єдиними, кому історія доручила в цих умовах будувати той самий доморослий капіталізм, були радянські бюрократи та авантюристи, які злетілися на жирну здобич.
Наголошу, що олігархічний капіталізм — це не тільки десять найбагатших людей, а сотні тисяч. Багато з них нічого не виграли, але ті, хто досяг успіху, повсюдно збудували свої маленькі монополії на рівні заводів, лікарень або кладовищ. Головне — щоб була монополія, з якої можна отримувати корупційну ренту.
Професіонали-бюрократи протягом 26 років були замінені на "своїх". Якість бюрократії різко погіршилася навіть у порівнянні з радянською. А народне господарство перетворилося на ієрархічний конгломерат монополії. Але там, де є монополія, немає розвитку. Монополія — перешкода розвитку і джерело бідності. Тому ми не ростемо і не багатіємо.
Нарешті, можливо, найстрашніший гріх — в тому, що всі норми — як формальні, так і неформальні — були спотворені на користь корупційної системи. Виросла соціальна тканина, в якій ми живемо і в яку вплетені, з нашої волі або проти неї, тому що інакше не можемо захистити свої права. Ця соціальна тканина високоадаптивна — і тому високостійка. Якби знайшовся герой, який захотів би враз зламати цю систему, він, напевне, зазнав би поразки. Тільки повільне, неухильне її витіснення може принести успіх.
3. Незрілість революційного класу, що з'явився під час Євромайдану.
Цей клас не створив привабливої для населення ідеології, не зміг сформувати політичні структури, не висунув вождів і в процесі революції передав владу нехай найбільш ліберальним, нехай найдалекогляднішим, але представникам старого політикуму. А вони при всіх своїх, можливо, найвищих бажаннях діють в рамках старих звичок, зв'язків і технологій управління.
Так у нас зросла "бутербродна" система управління реформами: в центрі — влада, представники старого політикуму, зверху — тиск донорів, а знизу — мільйони нових людей з новими поглядами, які теж тиснуть на владу.
І це дає свої результати. Крім самих реформ, є видатні досягнення, пов'язані з макроекономікою. Була досягнута фінансова стабілізація, на тлі війни забезпечене нехай слабке, але економічне зростання замість приголомшливої кризи. Відновлена боєздатна армія, локалізована війна. Без соціальної кризи Україна прийняла близько 2 млн біженців — своїх же, які втекли від війни на Донбасі.
Ще один важливий фактор — підвищення конфліктності. Можна сказати: чим сильніший тиск реформ, тим вища і витонченіша конфліктність у суспільстві. Зараз ми спостерігаємо різке підвищення конфліктності, і для мене це показник того, що реформи починають діяти.
Звичайно, якщо порівнювати з кращими досягненнями розвинених країн, то наші успіхи нічого не варті, але якщо порівнювати з дном, від якого ми відштовхуємося, то вони, на мій погляд, видатні — все залежить від точки відліку".
Олександр Пасхавер також зробив прогноз щодо того, що чекає на Україну в майбутньому:
1. Навіть якщо вплив нових інститутів нарощується несистемно, то згодом вони починають працювати як система і посилюють свій вплив. Думаю, найближчим часом ця тенденція буде проявлена.
2. Робота всередині революційного класу йде, і у нього є шанс створити життєздатний політичний проект. Думаю, нинішні керівники України повинні допомагати цьому процесу і готуватися передати владу дозрілому революційного класу, а не його нинішнім політичним сурогатам.
3. Конфліктність зростатиме. І це показник того, що ми йдемо вперед.
Якщо говорити про поколінські перерви, то на нас чекає повільне, але неухильне наростання впливу європейських цінностей на противагу цінностям виживання. Ми станемо європейською країною (в поколінському майбутньому, тобто через десятиліття), але ми ще довго будемо бідною європейською країною. Дай нам Боже стати бідною європейською країною.
