Не тільки бал. Чому Порошенко їздив до Відня
Після "тектонічних" змін, які відбулися в Австрії у 2016-17 роках (новий президент, оновлення та відродження Народної партії, перемога на виборах, формування правої коаліції, новий канцлер), назріла потреба в налагодженні контактів із цією новою Австрією. Насамперед – на вищому рівні.
фото прес-служби президента Австрії
Про це розповідає у статті для Європравди Олександр Щерба, посол України в Австрії
Діалог (я б навіть сказав, дружба) на рівні міністрів закордонних справ Павла Клімкіна і Себастіана Курца значив багато, але він не міг замінити діалог з федеральним президентом та федеральним канцлером.
Отож, коли на початку року офіс федерального президента Александра Ван дер Беллена виступив з ініціативою запросити українського президента з візитом, для нас це значило дуже багато. Але було одне "але": це був не просто візит, а візит "з родзинкою", участю у Віденському оперному балі – чи не найкрасивішій церемонії, яку може запропонувати ця багата на красиві церемонії країна.
Не всім ця "родзинка" здалася солодкою.
Довелося пояснювати та переконувати, що Віденський бал – це насправді не зовсім бал, а продовження політики та дипломатії.
Скажімо, якщо в Америці люблять налагоджувати контакти за грою в гольф, то в Австрії це роблять на балу або в оперному антракті. Такий вже шарм у цієї унікальної країни.
Специфіка церемонії така: глава держави (федеральний президент) має право запросити іншого главу держави. Тільки одного. Канцлер (глава уряду) – одного главу іншого уряду. А міністр закордонних справ Австрії, відповідно, може запросити іншого главу МЗС.
Бути на балу особистим гостем федерального президента Австрії – велика честь не лише для особи, але й для країни. У 2012 році таким почесним гостем був генеральний секретар ООН. У 2016 році – фінський президент та міністр закордонних справ Швеції. Цього року гостями були також прем’єр Ірландії та міністр закордонних справ головуючої в ЄС Болгарії.
Про подальші події в загальному плані писала преса.
Але деталі знають лише ті, хто був на зустрічах. Можу дещо відкрити завісу.
Президент Александр Ван дер Беллен був гостинним та зацікавленим в Україні. У середині березня він відвідає Україну з офіційним триденним візитом.
Вдалося остаточно домовитися про підписання у березні великої Угоди про культурне та освітнє співробітництво. В ній згадуватиметься і майбутній "Український інститут" у Відні.
Обговорили економічну співпрацю. Результат: австрійський президент прибуде в Україну у супроводі бізнес-делегації, проведе економічний форум в Києві. Паралельно, до речі, 20 лютого компанія Billa та інші компанії, що входять до групи REWE, привезуть до Києва своїх так званих "байєрів", які хочуть ознайомитися із продукцією українських виробників харчової продукції та побутових товарів, задля їх оптових поставок в австрійські та німецькі мережі.
Розмова з федеральним канцлером була здебільшого тет-а-тет. Тому всі питання – до президента та канцлера особисто. Але можу сказати, що і той, і інший були задоволені. Їх відносини – це відносини взаємної поваги та розуміння. Це важливо.
Зустріч з новим президентом австрійського парламенту Вольфгангом Соботкою стала відкриттям. На відміну від попередньої глави парламенту, Соботка не приховує свого інтересу до міжнародних відносин загалом та української дилеми зокрема. Він охоче прийняв запрошення відвідати Україну.
Попросили про визнання голодомору геноцидом. Говорили й про інші речі.
Потім було інтерв’ю австрійському "Профілю". Його австрійці прочитають у понеділок, коли журнал надійде в продаж.
Офіційна вечеря з федеральним президентом пройшла в палаці Хофбург. О 22:00, чітко за графіком, розпочався Оперний бал. Спочатку два президенти та їхні дружини давали інтерв’ю центральному австрійському телебаченню – у прямій трансляції. Без всяких перекладачів. Бо це перший президент України, якому перекладач не потрібний. Далі під звук фанфар вони зайшли в урядову ложу.
Церемонію відкриття я змальовувати не буду. Це тріумф смаку та витонченості.
А потім президенти Порошенко і Ван дер Беллен спілкувалися з тими обраними, кому було дозволено пройти для аудієнції. З директором опери, знаменитим Домініком Майєром. З українськими артистами, які співають і танцюють у Відні. З австрійськими та німецькими політиками. З представниками бізнесу.
Та особисто для мене найбільш зворушливою була ще одна зустріч. Цього року серед дебютантів та дебютанток (зовсім ще молодих хлопців та дівчат, які танцюють на балі першими) були запрошені хлопчик та дівчинка із синдромом Дауна.
Треба було бачити, як світилися очі цих дітей, коли вони танцювали.
Всі обнімали та вітали їх, а згодом їх підвели до президентів. Особливо значимо це було для нашої першої леді, яка перед тим провела півдня, спілкуючись з австрійськими спеціалістами з інклюзивної освіти.
Я дивився і розумів: ось це і є Європа. Це – сила і орієнтир.
Так, у своїй вірі в силу діалогу, ця Європа не завжди готова слухати про війну і усвідомлювати всю глибину прірви, яка відкрилася у Москві. Так, ця Європа не завжди нам зрозуміла, а ми не завжди зрозумілі їй. Так, в цю Європу приїздив і буде приїздити Путін. Але це не значить, що ми маємо право обрати тактику ображених.
Нам треба їздити. Нам треба показувати, що культурно та історично ми з Європою на одній хвилі.
Сподіваюся, візит у Відень цьому допоміг.
Шкода, що не всі це захотіли зрозуміти. Дякую тим, хто зрозумів.
PS. Ні, наш президент не танцював.
PPS. Ні, наш президент не зустрічався з Фірташем.
PPPS. Давайте все ж таки спробуємо, щоб наші політичні суперечки не опускалися до рівня тієї лютої ненависті, що звучала у зв’язку із цим візитом.
