Мавзолею не буде. У ProZorro продають два пам'ятники Леніну
Пам'ятники Леніну стали лотами в системі ProZorro.Продажі, їх збувають на брухт. Цей лот одразу привернув до себе увагу, в тому числі товарищів “з-за порєбріка”.
Керівників проекту звинуватили і в знущанні над культурними пам’ятками, і в крадіжці, і в порушенні процедур - та ще багато в чому, почитати епічні коментарі можна під постом на сторінці у фейсбуці.
Олексій Соболєв, керівник проекту ProZorro. Продажі, у блозі на Новое время. Бизнес розповів, чому продавати бронзових вождів є доброю ідеєю.
"Ще нещодавно ми продавали лише активи банків-банкрутів, а вже сьогодні виставляємо на аукціони бронзових іллічів, комунальну оренду і готуємось до малої приватизації.
Це не лише дискусія про те, чи час позбуватись символів радянського тоталітаризму (звісно, час), а про те, чи є право у громади і місцевої влади прозоро розпоряджатися своїм майном. Не секрет, що місцева влада здебільшого повільно переходить на відкриті аукціони. Так, частково через те, що наразі комунальне майно продається і орендується непрозоро, і в цій непрозорості є конкретні вигодоотримувачі. Але справа не тільки в цьому.
Є такі громади, які відважно впроваджують реформу, які використовують прозорі аукціони, щоб залучити більше грошей для місцевого бюджету. Лідери яких бачать в цьому вигоду, в першу чергу, для розвитку місцевих громад. Таким прикладом є для нас Маріуполь. Це справжній взірець для місцевої влади по всій Україні. Саме вони виставляють вищезгаданих іллічів на аукціони.
Для вашого розуміння, вони не були зобов’язані цього робити. Вони могли б залишити бронзових вождів припадати пилом. Або продати по-старому, тихо. Але представники наших майданчиків вмовили їх на цей відважний крок. Для чого? Щоб показати всій країні, що так можна робити! Що так треба робити!
Сьогодні продавати через ProZorro.Продажі можна геть усе. Хоч нерухомість чи автівки, хоч приладдя, вторинні матеріали, або ж права оренди чи брухт, як от бронзові іллічі. А з підписанням нового Закону про приватизацію, ми почнемо продавати також і невеликі державні підприємства і їхнє майно, а це більше 2 тис. підприємств по всій країні.
Це - гроші громад. Це школи, озеленення, ремонт доріг, комунальної інфраструктури. Це мільйон важливих потреб, які є в кожному регіоні країни. І коли нам кажуть, що ми, мовляв, продаємо “святе”, я хочу заявити: сідайте в машину часу і повертайтесь в 50-тий рік. Хто тоді не жив, може легко відчути ту особливу атмосферу, коли розстріляти - це як випити склянку води: просто подивіться “Смерть Сталіна”.
І закон про заборону комуністичної ідеології для зрадофілів теж чомусь не аргумент. Це ж пам'ятник, кажуть, він має культурну цінність. Не сперечатимусь, деякі витвори радянської епохи дійсно мають цінність, як от величезні мозаїчні панно, або красивезний пам’ятник Артему в Святогірську. Та чи мають бодай якусь цінність всі ці штамповані бронзові вожді, що їх було понатикано ледь не в кожному райцентрі? Навряд. Вони всі мають лише одну функцію: пропаганда того ладу, від якого Україна так довго і хворобливо позбувалася. Ладу, ідеологія якого стала нарешті забороненою.
Ви хочете більше культури? То давайте організуємо проект на Спільнокошті, викупимо цих злощасних ленінів і віділлємо з них Тараса Шевченка. Чи Лесю Українку. Чи Каменяра, вірші якого про лупання скали ми так часто цитуємо. Віділлємо і поставимо на площі в Маріуполі, як доказ того, що ми перебороли “совок” в собі.
А якщо вам ця ідея здається занадто радикальною, давайте хоча б підтримаємо Маріуполь у їхньому бажанні прозоро продавати брухт і збирати гроші до бюджету. Вони їм зараз дуже потрібні".
