Що не так із нашим шоу-бізнесом. Розгорілася дискусія про російські щупальця в українській музиці
Усе почалося з того, що художник Іван Семесюк опублікував на музичному сайті Karabas Live колонку «Український шоу-біз. Що з ним не так». За кілька годин статтю зняли через те, що продюсери згаданих у тексті артистів телефонували інвестору сайту й погрожували відкликати продаж концертних квитків на платформі.
У чому звинувачують
Текст передрукували на ресурсі «Петр и Мазепа». Що ж так обурило зірок?
Ось витяги зі статті:
«Розвага в Україні й досі критично змосковщена, і якщо у мовному плані ситуація зі скрипом, але поступово вирівнюється (вочевидь з переляку), то у світоглядному аж ніяк. Радіоведучі FM-станцій, які уперто говорять не просто російською, а саме московським її акцентом, і тягнуть на світло пострадянські мумії типу Кіркорова. Цілі музичні лейбли та окремі виконавці, які не вилазять із російських гастролей під час війни. Фестивалі, котрі тишком-нишком проштовхують на сцени проросійських слимаків і брехунів на кшталт Дорна.
Менеджмент святої Онуки, яка не гастролює в Росії, відчайдушно захищає тих артистів, які це роблять. Сама виконавиця відвідує «таємний» київський концерт гонімого звідусіль, а відтак майже «протестного» вище згаданого пісмейкера. Або ж, наприклад, тихо продає трек до стрічки ледь не офіційного кремлівського режисера Федора Бондарчука «Притяжение», не втрачаючи при тому патріотичного сяйва в очах публіки. Прикладів подібного маневрування безліч.
Відомі та з якоїсь причини модні у нас групи, які виглядають так, наче створені в Пітєрі-Новосібірську, несподівано виявляються українськими проектами — Пошлая Молли, Грибы etc. Жодна молекула їхньої творчості не свідчить про хоч якусь українськість. Усе в них зроблено саме для русскіх і під них заточене. Московія, коли не здатна захопити фізично, просто купує. Русскіє купують дружбу за дурні гроші. Русскіє купують джазменів і фестивалі. Купують цілу країну, просто аби вбити її баблом, якщо не виходить вбити суто воєнними методами.
Саме тому Москва й досі є найлегшим шляхом до швидких грошей і тимчасової слави артиста. Це не Європа чи США, де ви змушені проявляти чудеса еквілібристики та обдарованості, щоби ваш творчий інді-піск пробився крізь товщу конкуренції. Саме тому туди потрапляють одиниці, кращі з найкращих. Це вийшло поки лише у ДахаБраха, Dakh Daughters і десятка електронних продюсерів. До речі, у того ж Дорна, котрий (можливо, знову ж таки через Москву) хотів просочитися на американський ринок, як бачимо, нічого путнього не вийшло.
Позитивні зміни уже є, і немало, але тим контрастніше на їхньому тлі виглядають архаїчні силуети молодих артистів, які борсаються в минулому, підживлюють собою франкенштейна російської сцени, не бажають змінюватися, осмислювати й взагалі бачити нову реальність.
У цьому смислі серед паспортних українських артистів тупих людей не менше, ніж серед паспортних спортсменів. А разом вони становлять серйозну загрозу національній безпеці, цілком співмірну із загрозами мілітарного характеру».
Шо вразило музичного редактора
Тим часом редактор видання Ігор Панасов пояснив, що колонка мала спричинити фахову дискусію, хоч вийшло все по-іншому: менеджмент зірок взявся шантажувати інвестора видання, як у 90-х. На Karabas Live він написав колонку про больові точки вітчизняної музичної індустрії. Ось її уривки:
«За 20 років в журналістиці на мене тиснули багато разів. Але навіть бикуватий продюсер колись модної російської співачки робив це, не заходячи зі спини, а зателефонувавши мені: «Приїжджай до Таганрога, у нас тут концерт, поговоримо по-чоловічому». Ніхто і ніколи в моїй практиці роботи з музіндустрії не опускався до того, щоб душити видання, стадно атакуючи його інвестора. А менеджмент представників просунутої української музики таким не гребує.
Саме такі люди розповідають мені про моральність, про те, що ми «опустилися на дно». Про це розповідає менеджерка, у якої улюблена форма спілкування - наїзд зі старту. Директор артиста, що збирає стадіони, який (директор, що не артист) запрошував нашого журналіста одного разу «на стрілку» після неугодної статті. Про це розповідає директор телеканалу, який дзвонить і в кращих традиціях серіалу «Бригада» грубіянить, вимагаючи прибрати статтю.
Те, що дискусію на цю тему в нашому медіа вирішила підняти така людина, як Іван Семесюк, вас взагалі-то мало порадувати. Тому що це людина, яка точно може сісти за стіл і поговорити. Це не каламутні хлопці з партійним минулим і сумнівним фінансуванням, які мають звичку ходити на концерти в балаклавах. Це художник, артист. Його зброя - слово. І дискусія з ним, якою б неприємною вона не була, конче необхідна».
Що кажуть на захист артистів
Засновник піар-лабораторії «Багато води» Саша Варениця, якого пов'язують з просуванням Онуки, вступив у полеміку з Семесюком. Ось що пише він у
Facebook:
«Роки йдуть, нічого не змінюється. Тепер Київ. Ми 4 роки поспіль одного за одним запускаємо нових крутих українських артистів, а ви все по прайдах та площах. Наступний ваш крок може бути лише один - піднімати ставки, ображати активніше, частіше і жорсткіше. До повного божевілля. Ви себе грунтовно дискредитували.
Тим часом, ми продовжимо свою справу. Попереду запуск трьох абсолютно нових найсильніших ньюкамерів, два вкрай крутих нові альбоми українських артистів, два інфо-стартапи, дві worldwide кампанії для перспективних українських проектів, шоукейс української музики в Нідерландах і Великобританії, приїзд в Україну крутої світової музичної франшизи; кураторство міжнародного медіа, що популяризує українську музику в усьому світі, масштабний музичний форум and so much more. Величезний пласт роботи в напрямку Україна - Європа, Європа - Україна. До Росії ніхто не їде».
