Під натиском китайських компаній, які користуються підтримкою уряду, Німеччина відмовляється від ліберальної концепції в економіці
В першому березневому номері The Economist є стаття з промовистою назвою "Making Europe Great Again", яка цілком і повністю присвячена економічним стосункам Німеччини та Китаю.
Сьогодні світ активно обговорює торгову війну США та Китаю, в той же час реакція на піднесення Китаю інших країн часто залишається поза увагою. В цьому випадку йдеться про Німеччину, - переказує Олександр Снідалов.
Стаття розповідає про те, якою була економічна політика Німеччини стосовно Китаю у попередні десятиліття. Девіз цієї політики "Wandel durch Handel" ("Зміни через торгівлю") сьогодні можна сприймати хіба що іронічно. Так, торгівлі було досить багато, це ілюструє графік десятикратного зростання обсягів торгівлі за останні двадцять років: від 20 мільярдів євро в кінці 90х, до 200 мільярдів євро станом на 2018 рік. Але чи призвело це до демократизації Китаю? Питання риторичне.
Втім, якщо вже спробувати відповісти на нього, то скоріше навпаки. Economist зазначає, що за час правління Сі Цзіньпіня той встановив сильний одноосібний контроль над Комуністичною партією Китаю, а вона, в свою чергу, зміцнила контроль над усім галузями економіки, чим розвіяла сподівання про Китай, який можна було б з часом прийняти в обійми Заходу.
Та й сама торгівля викликає все більше питань. Початково модель торговельних стосунків між Німеччиною та Китаєм передбачала купівлю німцями дешевих китайських товарів масового споживання і продаж до Китаю високотехнологічної німецької продукції, такої як автомобілі. Дуже швидко німецькі компанії, які працювали в Китаї, зрозуміли, що торгівля з цією країною означає підпорядкування дискримінаційним правилам, а часто - й передачу технологій на користь молодих і голодних китайських конкурентів.
Від себе додам, що якби німецькі виробники уважно спостерігали за досвідом Cisco та розквітом Huawei, китайські методи ведення бізнесу не стали б для них несподіванкою, а необхідні висновки були б зроблені значно раніше.
Як би там не було, але нині великі німецькі промисловці, які в усі часи були прихильниками ліберальної економічної політики і невтручання держави в роботу ринків, нарешті б'ють на сполох. Вільний ринок (який сюрприз!) їх більше не влаштовує, вони хочуть захисту від китайського бізнесу, який має потужну державну підтримку і не гребує промисловим шпіонажем.
Ці проблеми зрештою вились у документ від Federation of German Industries (BDI), найбільшого бізнес-об'єднання Німеччини, опублікований в січні цього року. Документ містить від порад стосовно оподаткування - до впровадження цифрових технологій для компаній, які ведуть бізнес з Китаєм. Але головною темою документу є теза про те, що Німеччина та Європа мають облишити сподівання на те, що Китай може змінитись, а натомість сфокусуватись на запровадженні конкретних політик у відповідь на китайське зростання.
І зрештою вони почали це робити.
Два тижні тому міністр економіки Німеччини, Петер Альмайєр, разом зі своїм французьким колегою представили публіці маніфест індустріальної політики, де на п'яти сторінках розповідається, що означає "бути готовим до 21 століття".
В цьому документі немає ні слова про Китай, але підтекст цілком зрозумілий. Однією з пропозицій документу є збільшення європейських інвестицій в галузь штучного інтелекту, який департамент Альтмайєра називає найважливішою інновацією з часів парового двигуна. В цьому документі також є пропозиція надати право урядам країн ЄС відкидати рішення по конкуренції, які приймає Європейська Комісія. Поточні правила, на думку авторів документу, не дозволяють європейським компаніям конкурувати з китайськими, що мають значну державну підтримку.
Для французів, які свого часу оголосили виробництво йогуртів стратегічною галуззю економіки, такий підхід не є чимось новим. Але для Німеччини він означає революційні зміни. Німецька ордоліберальна філософія, за якою держава лише створює умови для функціонування вільного ринку, схоже, зазнала поразки - або, щонайменше, потребує перегляду.
