Чому політ людей на Марс - уже не фантастика
Людство уже близьке до того, щоб нарешті відправити людину на Марс.
Так вважає Роберт Зубрін – аерокосмічний інженер і доктор наук, що заснував "Марсіанське товариство" 20 років тому, - пише УП. Життя.
Це найбільша і найвпливовіша у світі організація, яка переконує, що потрібно вивчати і колонізувати Червону планету.
"Українська правда.Життя" зустрілася із Робертом під час його приїзду до Києва.
– Чому і коли ви зацікавились Марсом?
– Мені було 5 років, коли запустили "Спутник" (перший штучний супутник Землі, який СРСР запустив на орбіту 1957 року – УП).
Дорослих це лякало. Я думав, це круто. Уже тоді зустрівся з науковою фантастикою.
Для мене "Спутнік" означав, що усі ці історії у майбутньому стануть реальністю.
Повністю у це занурився. Почав дивитися і досліджувати ракети. Тато купив мені телескоп.
США відреагували на це (політ "Спутніка" – УП), і ми полетіли на Місяць у 1969-му (людина вперше ступила на поверхню Місяця, це був Ніл Армстронг – УП).
Наступного року буде 50 років цій даті. Далі мав бути Марс, Альфа Центавра… Я хотів бути частиною цього. Був одним з мільйонів, які хотіли цим займатися. І почав. Ми були дітьми "Аполлона".
Але потім влада скасувала плани на Марс.
Тож на певний час я прийняв поразку і роками був вчителем.
Потім сказав собі: "Ні, я на це не підписувався. Це не те, ким я хотів бути, коли мені було 10 років". І вивчився на аерокосмічного інженера. І от я тут! (сміється)
***
– Ви вірите, що через 10-20 років людина зможе полетіти на Марс?
– Так. З технічної точки зору, у нас зараз набагато більше можливостей відправити людину на Марс, ніж було у 1961 році.
Тоді почали програму підготовки польоту на Місяць, що і сталося 8 років потому.
Якби уряд США визначився: "Ми летимо на Марс", ми точно могли б бути там менш ніж за 8 років.
Зараз такої цілі в уряду немає. Але в Ілона Маска є. Думаю, це станеться до 2030 року. Це не щось, на що треба чекати ціле покоління. Усе можна побудувати і підготувати до польоту.
– Чому потрібно летіти на Марс? Багато людей вам скажуть: "У нас тут багато проблем: охорона здоров’я, освіта…"
– На це є 4 причини. Перша: наука.
Марс колись був близнюком Землі. Ранній Марс і рання Земля були дуже схожі і потім пішли у різних напрямках.
Якщо теорія правильна, і життя розвивається там, де є вода, помірні температури, різні мінерали і сонячне світло,то мав бути такий період і на Марсі.
Якщо ми полетимо на Марс і знайдемо докази на підтвердження цієї теорії, це доведе, що життя – загальний феномен Всесвіту.
Якщо ми полетимо на Марс і добудемо воду – а вона там є – зможемо подивитися, чи життя, розвинуте на Марсі, таке ж, як на Землі.
Ми всі використовуємо один і той же генетичний алфавіт – ДНК і РНК для запису інформації.
Якщо ви виросли в Америці, можете думати, що латинський алфавіт – єдиний алфавіт, який існує.
Але є люди, які використовують інший алфавіт: кирилицю, китайський алфавіт…
Чи життя, в тому вигляді, який ми знаємо, єдине в своєму роді чи це лише один з прикладів? Це те, що ми можемо з’ясувати. Воно того варте.
Друга причина: я вірю, що цивілізація – як індивідуальність: росте, ставить собі виклики…
Місія на Марс – позитивний виклик суспільству, особливо молоді.
Молодь любить пригоди. А пригоди – це те, чим займається наука.
Коли я ріс, ми полетіли на Місяць і наука була пригодою. Число науковців у США подвоїлось впродовж періоду "Аполло".
З цього згодом ми отримали багато користі.
Наука – відповідь на те, чому ми зараз живемо краще, ніж люди сотні, тисячі років до нас.
Не тому, що це схвалив уряд. Він би такого не схвалив (усміхається).
Знання покращують світ: якщо створити середовище, де діти хочуть вчитися – можна покращити освіту і створити інтелектуальний капітал. Так треба вирішувати ці проблеми.
Третя причина: майбутнє. Якщо ми зараз відправимо людей на Марс – зробимо перший крок до нової гілки цивілізації.
Є тисячі астероїдів, тисячі планет рухаються навколо інших зірок як частина галактики.
Це багато нових можливостей для науки та технологій.
Коли у тебе є сила створити щось насправді величне, ти маєш це зробити.
Більше того, через 500 років, коли ці цивілізації існуватимуть, коли вони дивитимуться на наш час, то про що вони згадають?
Чи ми впровадили ще одні стандартизовані тести для дітей у школах?
Порошенко чи Тимошенко? Трамп? Хто був у Сирії? Їх не цікавитимуть ці речі.
Але цікавитимете, що ми зробили, щоб їхня цивілізація стала можливою. Це те, що дійсно має значення.
У 1939-му казали, що у нас замало ресурсів і всім не вистачить. Але це нонсенс!
У нас немає природних матеріалів. Це люди перетворювали їх на ресурси.
Кажуть: "Земля – природний ресурс". Ні. Земля не була природним ресурсом, поки людина не винайшла агрокультуру.
Нафту дістали, роблячи свердловини і використовуючи техніку.
Так нафта стала ресурсом.
Уран не був ресурсом, поки не винайшли ядерну енергетику.
Марс не є ресурсом, але буде колись, коли туди прийдуть люди.
***
– Як ви мене переконаєте стати мешканцем Марса у найближчому майбутньому?
– Це питання випливає з того, що кожен вважає хорошим життям. Це комфорт і безпека, чи життя, де є шанс зробити величні речі?
Астронавти обирають свій фах не тому, що шукають безпечного і комфортного життя. Вони обрали життя, де мають шанс зробити щось величне.
Люди емігруватимуть на Марс, бо хотітимуть бути одними з тих, хто розширюватиме горизонти.
– Як виглядатиме життя на Марсі? Там буде McDonald`s чи Starbucks?
– Хтось там може відкрити Starbucks, хороша кава потрібна всюди (сміється).
Це відбуватиметься періодами. Перший етап – дослідницький. Вчені шукатимуть відповіді на свої питання, перспективні ресурси, найкраще місце для постійного поселення.
Там потрібні дослідження за підтримки інженерів та механіків з відповідним обладнанням.
Далі – лікарі та ті, хто зможе вирощувати там рослини.
Коли люди будуть там надовго і зав’язуватимуться тривалі стосунки, народжуватимуться діти. Тоді уже потрібними будуть вчителі та медсестри.
Треба буде створити культурне життя. Одна з сильних сторін поселенців Америки – вони створити культурні інституції.
Пілігрими – перші колоністи Массачусетса – осіли у 1620 році.
У 1636 вони створили Гарвард.
Колорадо, де я живу, утворилося через "золоту лихоманку". Через 7 років після прибуття перших мисливців за золотом відкрили Колорадський університет.
Ви зможете не лише відкривати школи, але й університети на Марсі.
З часом поселення розвиватиметься і потребуватиме все більше інструментів: від освіти до культури.
– Люди, які полетять на Марс, полетять туди назавжди?
– Думаю, перші люди, які літатимуть досліджувати Марс, будуть науковцями. Вони повертатимуться.
Але з розвитком бази вони матимуть стимул заохочувати людей залишатися надовше.
Бо найбільші витрати – якраз відвезти і привезти людей назад.
Скажімо, ви науковець на базі на Марсі. Плануєте попрацювати там рік. А вам кажуть: "Ми дамо тобі ще мільйон доларів, щоб ти залишився досліджувати ще на два роки".
За той час там з кимось можуть зав’язатися інтимні стосунки, народитися діти.
Вони виростуть в іншій гравітації. Діти, народжені на Марсі, можуть не захотіти поїхати на Землю.
Їм буде цікаво, чому хтось хоче жити на Землі?
Гравітація така "важка". Навіщо? (сміється) На Марсі ви зможете легше стрибати.
– Скільки науковців працюють над цим проектом?
– Не знаю. Є різні аерокосмічні компанії: великі, маленькі (я маю маленьку), є університети…
Деякі займаються цим постійно, деякі частково, хтось займається сайтами, щоб поширювати ідею світом.
Думаю, так чи інакше є 100 000 людей на Землі, які залучені у це. Їх може бути більше.
***
– Як ви з Землі досліджуєте Марс?
– Досі ми досліджуємо Марс за допомогою роботів. Є ракети, які доставляють їх на Марс, є системи посадки. Є супутники.
Найважливіший інструмент супутника – камера, є і додаткові інструменти – радари, наприклад.
Роботи теж мають камери і додаткові інструменти для хімічного аналізу зразків. Ви відправляєте їх на Марс, а далі – керуєте ними.
Радіосигнал – так ми комунікуємо з Марсом – мандрує зі швидкістю світла.
Найшвидше – це 4 хвилини, щоб інформація дійшла від Марсу до Землі, і навпаки.
Найдовше – 20 хвилин. Коли у вас там є машина, вона дає зображення. Ви даєте команду: "Хочу, щоб ти пройшов 50 метрів вперед до цієї точки". Завантажуєте команду і ровер їде до вказаної точки.
Річ у тому, що ви не можете керувати ним у режимі реального часу. Робот доїде на місце до того, як ви побачите нову картинку.
Якщо це пряма дорога – це простіше, а якщо є каміння?
Соджорнер здійснює вимірювання спектрометром каменю Йогі
Раніше було так: "ОК, іди до першого каменю і зупинися".
Через півгодини мали нову картинку, де робот біля першого каменю.
Знову давали команду: "ОК, тепер 20 метрів вліво". І знову чекали півгодини на нове зображення. Це дуже втомлювало.
Тепер у нас "розумніші" роботи. Можна сказати: "ОК, іди 50 метрів на захід і обходь будь-який камінь на дорозі".
Чим більше інтелекту ви закладете у робота, тим далі він може рухатись, бо не треба його щоразу зупиняти для нової команди.
Тому ми намагаємось зробити роботів розумнішими. І вони такими стають.
Але якщо б на Марсі була людина, вона могла б на місці ставити машині комплексні завдання для розвідки на кшталт: "Візьми зразок з отого каменя". І це зробиться у 1000 разів швидше.
Коли на місці є людина, передавати команди з Землі уже не потрібно.
– Тобто дослідження Марсу зараз – здебільшого питання інженерів?
– Так.
***
– Скільки ще кроків нам треба зробити, щоб перші люди ступили на поверхню Марса?
– Ми просто маємо полетіти (сміється).
Кажуть: "Перед тим, як полетіти, треба відправити роботів". Ми уже відправляємо роботів і продовжимо це робити і після того, як відправимо туди людей.
Нам не потрібен ще один період відправки роботів для досліджень перед відправкою людей.
Ми знаємо набагато більше про Марс зараз, ніж знали про Місяць, коли відправили туди астронавтів.
Думаю, нам треба прийняти рішення і вирушати.
NASA сформувалася навколо місії полетіти на Місяць.
Політичний клас, який мав лідерські здібності і здатність працювати разом, відправив нас туди.
Але зараз програми з відправки людини у космос стали більше полем роботи підприємців.
Попереду, звісно, Ілон Маск. Він довів, що це можливо – створювати речі, які раніше робили лише за допомогою потужних урядів – США та СРСР.
Він зробив те, що вважали неможливим – багаторазові ракети.
Почали з’являтися нові суперники SpaceX. У США є два серйозні конкуренти SpaceX.
Маска суттєво надихнула моя книжка про Марс. Він ходить по краю. Люди, які ходять по краю, часом падають. І він може. Але це не має аж такого значення, бо він уже довів, що це можна зробити. І це буде зроблено – ним чи ні.
– Я чула, що саме ви надихнули Ілона Маска на створення SpaceX.
– Це правда. Але не на саме створення SpaceX, а на те, що можна відправити людину на Марс. А уже він з’ясував, як це зробити.
***
– Чи є у нас науково-фантастичні книги чи фільми, які найближчі до того, яким реально є Марс?
– Є новели про Марс Артура Кларка.
Найбільш реалістичним популярним фільмом є "Марсіанин". Він не ідеальний, але це перший реалістичний фільм про Марс.
Вітряний шторм на початку нереалістичний, такого не могло статися на Марсі.
Космічний корабель надто фантастичний, є й інші речі.
Але там немає інопланетян на Марсі, роботів-убивць тощо.
Єдина моя претензія до фільму – не технічна, а те, що головний персонаж – Метт Деймон – не зацікавлений у дослідженні Марсу.
Він не цікавить його як новий фронтир реальності.
Чому тоді він полетів на Марс? Щоб записати собі у резюме: "Я літав на Марс, найміть мене"?
Через те, що головного героя не цікавить Марс, аудиторії не показують, чому ця планета цікава.
Наразі цей фільм найкращий, але треба кращі (сміється).
– А чому Марс цікавий?
– Більш ніж сотні років тому, коли вчені через телескопи побачили канали на Марсі, вони подумали: якщо там є канали, може бути і цивілізація.
Автори наукової фантастики взяли цю ідею від них і почали розповідати про можливі розвинені на Марсі цивілізації.
Виявилось, що канали існують.
Коли ми вперше відправили зонд на Марс у середині 60-х років, то не залітали на орбіту. Лише підлетіли до Марса, зробили кілька фото і полетіли назад.
Знімки показали, що там є кратери. І подумали: "О, Боже! Марс як Місяць!". І думки про цивілізацію розвіялись.
У 1971 році зонд відправили на орбіту. Більш точні зображення показали, що це не канали, а висушені річки.
Вау! На Місяці такого не було! Значить, колись на Марсі текла вода.
Якби на Марсі були науковці, вони могли б досліджувати там ці речі, але цього не сталося.
Аж допоки у 1990-х почали відправляти місії на Марс знову – Mars Global Surveyor.
Потім, у 2012-му, в атмосфері Марса виявили метан. Але він є непостійно. То є, то немає. Це означає, що є локальне джерело метану.
Метан – дуже важливий. Має обмежений життєвий цикл у атмосфері Марса. Якщо ми виявили там метан, він не був там з початку існування планети, а з’явився впродовж останнього століття.
Є лише два способи утворення метану:
Біологія: бактерії утворюють метан. Так утворилося більшість метану на Землі.
Гідротермальне джерело. Це середовище, яке може підтримувати життя.
Тож ми або знайшли життя, або середовище, у якому воно може існувати.
Нещодавно ми виявили великі поклади льоду на Марсі. Ми не бачили цього раніше, бо лід покривав шар пилу, і камера не могла його побачити з космосу.
Лід виявили радари, які змогли побачити його через шар пилу.
Є три мільйони кубічних кілометрів льоду. Це величезне джерело для досліджень.
Вода – дуже важливий ресурс. Її використовують, щоб вирощувати рослини, ви можете використати її, щоб утворити кисень, водень.
Цього року ми виявили підземне озеро на Марсі. Там можна шукати життя. Треба свердлити озеро, щоб подивитися, чи є там життя, і якщо є, яке воно.
Є ще один ресурс – діоксид карбону (вуглекислий газ), атмосфера Марсу на 95% складається з нього. Разом вода і вуглекислий газ – те, що потрібно для росту рослин. Ви також можете використовувати його для створення палива.
Тут є багато над чим подумати.
Є ще одне дослідження, яке анонсують у грудні. Наразі я ще не можу про нього говорити. Але воно круте!
Марс доводить, що він набагато цікавіший, ніж Місяць. Нам потрібно проводити дослідження, щоб там були люди.
На Марс із Землі треба летіти 6 місяців. Це не майбутнє. Це уже сьогодення. Ми можемо туди дістатися.
Ірина Андрейців, УП.Життя
