Єлісєєв: Банкова дозволила європейцям поставити Україну перед фактом повернення Росії в ПАРЄ
У дипломатії є золоте правило: «нічого не погоджено, поки все не погоджено». А озвучене рішення є, зазвичай, запитувальною позицією, від якої відштовхуються і шукають компроміс. Банкова ж дозволила європейцям поставити Україну перед фактом і, на жаль, Глава держави здався майже «без бою».
Про це пише дипломат Костянтин Єлісєєв у своїй колонці для ЛБ.
Шостий тиждень дипломатії Зеленського отримав дещо емоційне забарвлення та позначився завершенням протокольних реверансів. Як і очікувалося, їх замінили жорсткі та інколи цинічні реалії міжнародної політики, де за ввічливими заявами треба прочитувати конкретні розрахунки.
І зовсім не погоджуся з думкою, що рішення ПАРЄ про повернення Росії було невідворотним. У дипломатії є золоте правило: «нічого не погоджено, поки все не погоджено». А озвучене рішення є, зазвичай, запитувальною позицією, від якої відштовхуються і шукають компроміс.
Ще коли я був представником України при ЄС, мене спочатку наполегливо переконували, що Європа ніколи не піде на конфронтацію проти Росії заради України, потім – що перші санкції проти Росії не протримаються довше, ніж півроку. І так протягом наступних п’яти років ми знов і знов проживали піврічний цикл, завжди знаходячи правильні, а головне переконливі аргументи для партнерів, чому санкції важливо продовжувати і посилити не лише для того, щоб російські автомати припинили стріляти на Донбасі, але й аби відновити повагу Росії до міжнародного права.
Або чого вартували тільки сигнали за підсумками нідерландського референдуму з Гааги, що «на жаль, так сталося, що все вирішили наперед громадяни, тому Угода про асоціацію не буде ратифікована»?
Чому повернення Росії до ПАРЄ викликало такий негативний резонанс? Це перший пропущений удар з підриву міжнародного санкційного режиму. Цей успіх дає Росії відчуття вседозволеності. Тепер вона буде ще менш зговірливою. Ключове правило російської дипломатії – ніколи добровільно не здавати, особливо те, що здобуте злочинним шляхом і тим паче, коли відчувається слабкість опонента. Кремль не розуміє жестів доброї волі, а лише мову сили.
Саме це відчуття вседозволеності дає Росії нахабність не виконувати припис Міжнародного трибуналу про звільнення наших моряків, як і численні рішення Європейського суду з прав людини, неправомірно надавши більшої ваги національному закону, чи то пак беззаконню. І тим паче не варто покладатися на будь-які умови чи обіцянки Москви. З терористами не домовляються на їхніх умовах. Інакше замість заручників отримаєте нові вимоги і потужніший шантаж.
Тепер традиційно підсумую тиждень, що минув.
Плюси:
1. Задекларовано необхідність реформування сектора національної безпеки і оборони у відповідності до стандартів НАТО, що загалом продиктовано нинішніми безпековими умовами. Під час зустрічі з президентом Парламентської Асамблеї НАТО Мадлен Мун добре прозвучав сигнал президента про незмінність стратегічного курсу України на євроатлантичну інтеграцію, що, до речі, визначено Конституцією України. Як кажуть, після слів тепер до справ. Очікуємо, що діалог з НАТО лише набиратиме обертів. Як повідомила пані Мун, президент запрошений виступити на осінній сесії Асамблеї в Лондоні, де окрема увага буде приділена Україні. У липні мав би відбутися важливий візит в Україну послів Північноатлантичної ради. Добрі нагоди, щоб окреслити очікування України від Лондонського саміту НАТО, який відбудеться у грудні.
2. Фіксуємо підготовку до зустрічі на найвищому рівні на американському треку. Можемо припустити, що візит до США першого заступника Голови СБУ Баканова, який користується персональною довірою президента, якраз і мав на меті донести до американської сторони його особисті сигнали. Можливо, в довірливій атмосфері були доведені й червоні лінії України напередодні саміту Великої двадцятки в Осаці.
3. На американському треку маємо ще один практичний доказ двопартійної підтримки України – Республіканської та Демократичної партій. На днях Комітет закордонних справ Палати представників США одностайно підтримав законопроект про санкції на постачання технологій та обладнання для російських трубопроводів – читайте "Північного потоку-2". Рішення не остаточне, але одностайна підтримка додає впевненості у позитивних прогнозах. Стежимо за літніми місяцями у Вашингтоні та розраховуємо на активне включення дипломатичної команди Зеленського.
4. Офіс президента підтвердив візит до Канади для участі у Третій конференції з підтримки реформ в Україні. Участь у заході, який традиційно підбиває аудит реформ за минулі роки і визначає плани на майбутнє, стане важливим сигналом для наших партнерів про наступність України у питанні внутрішніх перетворень. Враховуючи, що Канада є одним із ключових партнерів України, починаючи від розбудови оборонного потенціалу і закінчуючи підтримкою реформ, конференція стане чудовою платформою для налагодження перших контактів з керівництвом Канади.
Мінуси:
1. Великим мінусом стало публічне з’ясування стосунків між президентом та міністром закордонних справ. Такі ситуації не приносять нічого доброго, а лише послаблюють українську дипломатію, довіру до неї з боку партнерів, а також стимулюють російські дезінформаційні зусилля. Тепер будь-яке зовнішньополітичне рішення МЗС може сприйматись крізь призму погоджено/не погоджено з Президентом. Треба негайно встановити чіткий модус вівенді в комунікації між МЗС та Офісом президента. Інакше складається хибне враження, що із заміною таблички АПУ на ОПУ повністю зникла й традиційна «штабна культура» в координації роботи структур.
2. Росія не здивувала невиконанням припису Міжнародного трибуналу з морського права щодо звільнення українських моряків. Зараз Москва знову відчула присмак вседозволеності, тому не збирається на нинішньому етапі змінювати своєї гри. Якщо не буде відповідної мотивації з боку міжнародної спільноти. Саме тому Київ мав би ініціювати скоординовані демарші з вимогою до Росії виконати це рішення, як і наполягати на запровадженні нового пакету санкцій, які Україна пропонувала ще у грудні 2018 року.
3. Чого не сталося цього тижня, так це Зе-перемоги в ПАРЄ, що особливо відчутно на тлі візитів президента до Парижа та Берліна. Попри титанічні зусилля української парламентської делегації і наших друзів, у Страсбурзі росіянам була розстелена червона доріжка.
З цієї ситуації варто винести один важливий урок: європейці нас не чутимуть, якщо ми не лише чітко не позначимо червоні лінії, але й своїми активними та ініціативними діями не продемонструємо волю для їх протискання. Банкова дозволила європейцям поставити Україну перед фактом і, на жаль, Глава держави здався майже «без бою». До слова, тут була б корисною порада з відомої пісні лідера партії Голос. Відтак, мусимо посилити просування на всіх міжнародних рівнях реальної оцінки подальшої поведінки Росії, масштабу її порушень. Так само маємо продовжити вибудовувати на міжнародній арені альянси та коаліції для ефективнішого захисту наших інтересів. Інакше будемо мати нові приводи для розчарування.
4. Не почули позиції президента з нагоди п’ятої річниці підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Чи залишається Угода важливою для Глави держави та його офісу? У контексті ліквідації згадки про євроінтеграцію в структурі нового Офісу Президента та мовчання Зе-стратегів на тему Угоди, перспективи поглиблення політичної асоціації та економічної інтеграції за правління президента Зеленського не видаються суто райдужними.
Європейський дискурс потребує постійної присутності в публічній площині, інакше агресивне зростання російської присутності в українському медіапросторі заповнюватиме його альтернативною концепцією.
Поради небайдужого:
1. Не допустити війни всіх проти всіх. Наш спільний ворог не в Києві. Варто пам’ятати, що всі ці роки однією з ідей-фікс Москви було показати Україну як державу з неефективними інститутами, таку собі failed state. Внутрішня дискусія важлива і робить нас сильнішими. Однак, публічні перепалки – точно не на руку Україні. Росія використовуватиме будь-яку больову точку, підбурюючи дискусію як з одного, так і з другого боку, тим самим розділяючи суспільство і відволікаючи його від справжньої загрози. На жаль, важелів для цього у Москви достатньо. Маємо бути об’єднані єдиною метою, бачити єдині загрози та спільно їм протидіяти – це запорука нашої перемоги.
2. Не варто ігнорувати все активніші спроби Росії дискредитувати інститут президента. Несанкціоновані переговори «пройдисвітів» у Мінську про звільнення заручників чи про газові знижки у Москві переслідують єдину мету – створити альтернативний, залежний від неї, центр впливу в Україні. Така, м’яко кажучи, неспортивна поведінка Росії має місце на тлі серії жестів доброї волі президента України на мінському треку.
Відчуваючи запит на швидкий мир, Росія докладе всіх зусиль, щоб зробити главу держави заручником цього запиту. Забезпечуючи контрольовану ескалацію на Донбасі, Кремль завжди зможе створити необхідне йому тло, щоб приміряти одну із своїх масок – чи то миротворця для міжнародних партнерів, чи то так званих представників Донбасу, чи то своїх кишенькових партій у Києві. І в цих трьох персонажах Москва зможе розіграти будь-яку постановку. Але за кожним з цих персонажів буде той самий актор, руки якого по лікті в крові.
Виграти в піддавки з досвідченим наперсточником самотужки не реально. Тому президенту варто до і після парламентських виборів зосередити максимальну увагу на консолідації навколо себе всіх проукраїнських політичних сил, на які він би міг опертися у протистоянні з Путіним задля відновлення миру в Україні.
3. Розведення сил у Станиці Луганській спровокувало багато дискусій про користь такого рішення, особливо на тлі поранення наших захисників. Мушу зазначити, що будь-яке розведення матиме значення лише тоді, коли Росія припинить обстріли та підтримає встановлення повного та всеохоплюючого режиму перемир'я, визнає лінію розмежування від 19 вересня 2014 року, відведе важке озброєння по всій лінії розмежування, надасть ОБСЄ СММ повний доступ до неконтрольованої ділянки кордону. Маємо стояти на цьому в Мінську.
4. Особливу увагу треба звернути на сигнал росіян, що повернення в ПАРЄ – це перший крок у міжнародному визнанні анексії Криму Росією. Як мінімум, варто очікувати включення «кримських» депутатів до російської делегації.
5. І про зустріч президентів Трампа і Путіна в Осаці. Як і очікувалося, Білий Дім підтвердив, що обговорювалася Україна. Знаємо, що сказав Путін про Україну та про звільнення українських моряків. Вкотре задекларовано запит на поліпшення американо-російських відносин. Враховуючи спектр питань (Україна, Венесуела, Іран, Сирія), відносну коротку зустріч (беріть до уваги ще й перекладача) та формат, якихось проривних результатів не досягнуто. Найбільш вірогідно, звірено годинники та делеговано на нижчий робочий рівень шукати точки дотику за окремими напрямками. Саме зараз важливо подзвонити у Вашингтон та, не чекаючи на майбутній візит, зафіксувати принцип «нічого про Україну без України».
6. Вже зараз варто серйозно готуватися до наступних заходів у Нормандському форматі, нав'язуючи український порядок денний. Тим більше, довгоочікуване розведення сил та засобів в районі Станиці-Луганської надає додаткові аргументи позиції України. Варто наполягати, що успішній атмосфері саміту Нормандського формату сприятиме безумовне звільнення Кремлем українських моряків. Успіхом майбутньої зустрічі лідерів було б досягнення повного режиму припинення вогню, запуск процесу звільнення українських заручників, які утримуються в ОРДЛО, встановлення з боку СММ контролю над неконтрольованою ділянкою кордону, відкриття нових КПВВ на лінії розмежування, фіналізація роботи над дорожною картою імплементації Мінських домовленостей, погодження концепту проведення операції міжнародних сил ООН на окупованому Донбасі, проведення міжнародного аудиту стану українських підприємств на території ОРДЛО, узгодження соціально-економічного пакету допомоги мешканцям Донбасу.
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги! Сподіваємось на тиждень 7.
