У Маріуполі протестують проти відведення українських військ із лінії фронту у рамках демілітаризації
Розведення сил біля Станиці Луганської стало одним із перших успішних кроків у мінських переговорах за останній час. Незабаром після цього українські переговорники домовились про наступний крок – демілітаризацію на півдні Донецької області. У Маріуполі ідею відходу української армії зі своїх позицій зустріли протестом. Хто і куди повинен відійти насправді і коли це може статися?
Про це – у матеріалі журналістів спеціального проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії»:
На передовій неподалік від Маріуполя кілька днів відносно тихо. Тут, хоч і не беззастережно, але поки дотримуються вже двадцятого за ліком перемир’я.
«Цього року, я сподіваюся, протримається довше. Тому що перемир’їв було багато, але я пам’ятаю тільки один раз – минулого року в Павлополі на два тижні стало значно менше обстрілів і було спокійніше. Зараз ось п’ять днів вже, слава Богу, більш-менш теж якось дотримується», – розповідає військовослужбовець ЗСУ Іван.
Лінія фронту тут вже кілька років не змінюється, але частина жителів Маріуполя перейнялася подією, що відбулася за сотні кілометрів північніше – в Станиці Луганській.
Після майже трьох років спроб тут нарешті розвели сили, фактично обмежившись одним блокпостом з кожного боку. Та навіть цей, здавалося б, незначний прогрес застряг на місці, розповів «Донбас.Реалії» Богдан Бондар, учасник Тристоронньої контактної групи в Мінську від України.
«Якщо на мосту знаходяться якісь споруди, які не є елементами мосту, то вони повинні бути прибрані. Але російська сторона всіляко затягує цей процес. Воно, можливо, було б і не такою великою проблемою, але все це тягне за собою інше – що ми не можемо приступити до відновлення зруйнованої ділянки мосту», – зазначає заступник командувача Операції об’єднаних сил Богдан Бондар.
Цей невеличкий успіх у деескалації на півночі відгукнувся на півдні акцією протесту. 1 липня під офіс ОБСЄ у Маріуполі вийшли кілька десятків жителів міста.
«Ми знаємо ціну домовленості про перемир’я з окупантом. Ми пам’ятаємо результат усіх попередніх спроб відвести війська за межі Маріуполя у 2014 році. Плани демілітаризації Широкиного в 2015-2016 роках. Відведення сил від Пікузів, Комінтернового. Всі вони закінчувались черговим загостренням ситуації на фронті», – наполягали протестувальники.
Вони побоювалися зміщення лінії фронту, адже в українській підгрупі мінських перемовин заговорили про демілітаризацію на півдні Донецької області. Олена Золотарьова – одна із організаторів акції під стінами ОБСЄ.
«Ми просили просто нам показати – який план, як будуть розводити, що? Ми просили поінформувати. І тільки після того, як нас проінформують, ми могли робити висновки, а чи варто нам хвилюватися», – пояснює волонтер, член ГО «Ініціативна група разом» Олена Золотарьова.
Від Маріуполя до лінії фронту – два десятки кілометрів. До цього міста дістає артилерія, і таке вже траплялося. Один з найближчих населених пунктів на лінії розмежування – Широкине.
Бойові дії тут не залишили жодної вцілілої будівлі. Та й цивільних, за словами військових, зовсім не залишилося. Під повний контроль Збройних сил України населений пункт перейшов ще в 2016-му. Але роком раніше, в 2015-му заговорили про можливу демілітаризацію цього населеного пункту.
На той момент таку ініціативу в Маріуполі зустріли ще більш масовим протестом. 30-кілометрову зону, вільну від важкого озброєння по всій лінії фронту, тоді пропонував створити тодішній президент України Петро Порошенко, хоча пізніше і заявляв, що Маріуполя це не стосується.
«І коли виникла ця інформація вже зараз, перш за все про що ми подумали – буде те ж саме. Що знову будуть війська відводитися за межі міста», – каже Олена Золотарьова.
За роз’ясненням про те, що ж може відбутися на півдні Донеччини, «Донбас.Реалії» звернулися до Богдана Бондаря. Він переконує: українські військові залишаться на своїх рубежах, у тому числі і в Широкиному.
«Це якраз ті домовленості, які стосуються тільки території, яка тимчасово не контролюється. Тобто тут немає ніякої дзеркальності, і Збройні сили України залишаються гарантом того, що Маріуполь і, знову ж таки, цей напрямок буде захищений. Ми ні на кого не збираємося нападати. Ми не нападали і в 2014 році», – наголошує Бондар.
На підтвердження військовий демонструє схему зони, вільної від важкого озброєння. Це квадрат між населеними пунктами Саханка-Новоазовськ-Кумачове-Кальміуське. Рішення про його створення ухвалили ще у вересні 2014 року. В тому числі цей квадрат включає в себе частину українсько-російського кордону, яку має моніторити ОБСЄ.
«Говорити про те, що вони підуть на виконання цього меморандуму від 19 вересня 2014 року, звичайно, проблематично. І ще одне запитання – чому, власне, зараз ми піднімаємо питання документа аж 2014 року? І чому ці ініціативи щодо відведення не починаються, припустимо, з тієї лінії, яка повинна була бути, відповідно до комплексу заходів від 2015 року, за яким, власне, і Дебальцеве наше», – зазначає аналітик «Центру дослідження проблем громадянського суспільства» Марія Кучеренко.
За словами Бондаря, українська сторона постійно піднімає широкий перелік питань в рамках Мінського процесу. Обговорення демілітаризації півдня Донеччини останніх пів року блокує Російська Федерація
«Це підписано! Це підписано трьома сторонами. Це треба виконувати, просто виконувати! Ми обговорюємо, не знаходимо підтримки, знову обговорюємо. І такий переговорний процес у нас продовжується. Можливо, це буде такий пілотний проект, який в подальшому можна розповсюдити на всю територію окремих районів Донецької і Луганської областей», – каже Богдан Бондар.
І тим не менше реальне просування у переговорах в Мінському процесі непомітне. Зміна влади в Україні, повернення на перемовини старих-нових облич поки не зробило їх набагато ефективнішими.
«Російська Федерація не збирається здавати ті позиції, на яких стояла попередні п’ять років. І ось ці нинішні спроби просувати якісь мирні локальні ініціативи – це ніщо інше як спроба наблизити нас до втілення політичної частини, на якій так наполягає Російська Федерація. Тобто в будь-який момент вони можуть припинити всі ці навіть половинчасті уявні перемир’я, як тільки ми відмовимося від якоїсь гуманітарної та політичної повістки», – каже Марія Кучеренко.
Тим часом військові на передовій не надто вірять у довготривале припинення вогню і тримають зброю зарядженою і напоготові, хоч і в чохлах.
