Обмін полонених на вбивць: українське суспільство знову поляризоване (ОГЛЯД)

29 грудня відбулося взаємне звільнення утримуваних осіб на Донбасі. Служба безпеки України вже опублікувала список звільнених, які повернулися до Києва із окупованого Донбасу. У списку – 12 військових і 64 цивільних, всього 76 громадян.

Втім, справжній виплеск сварок і суперечок спричинили умови обміну, - пише Радіо Свобода. - Серед тих, кого українська сторона передала в ОРДЛО, є п’ятеро колишніх беркутівців, обвинувачених у вбивстві 48 і пораненні 80 людей на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року. Крім цього, в списку є також фігуранти справи про вибух біля Палацу спорту у Харкові, внаслідок якого загинули четверо людей

Після рішення суду про звільнення ексберкутівців під особисте зобов’язання сотні протестувальників зібралися під будівлею Лук’янівського СІЗО у Києві, перекинувши сміттєві баки перед воротами установи з метою перешкодити вивезенню колишніх працівників спецпідрозділу «Беркут». Тим не менш, їх все-таки передали на територію ОРДЛО.

У соцмережах почалися суперечки стосовно того, чи варто було відпускати обвинувачених у настільки серйозних злочинах. Багато хто обурювався таким рішенням української влади та виступав проти передачі ексберкутівців на сторону ОРДЛО до винесення їм офіційного вироку.

Інші ж дописувачі говорять про те, що життя людей, яких ще можна врятувати, є найбільшою цінністю для країни.

Волонтер Юрій Касьянов, як і багато інших дописувачів соціальних мереж, назвали події «смертю судової системи в Україні».

Багато хто порівнює обмін утримуваними особами між Україною та угрупованнями «ЛНР» та «ДНР» із обміном між палестинцями та Ізраїлем. Втім, багато дописувачів говорять про те, що це порівняння не може бути однозначним.

Багато хто пише про те, що обміняти ексберкутівців було варто, але лише після винесення вироку для них. Як-от винних у теракті в Харкові спершу засудили до довічного, а потім відпустили "під особисте зобов'язання", що дало їм можливість бути обміняними.

Моральна дилема класична

Проти обміну на колишніх беркутівців, обвинувачених у вбивстві на майдані, виступив навіть режисер та колишній в’язень Кремля Олег Сенцов.

Він наголошує на тому, що обмін на них позбавляє можливості іншим полоненим бути обміняними: «Кримські татари та інші наші політв’язні і надалі будуть сидіти у російських в’язницях. Невинні. За це Україна віддасть справжніх вбивць: російських найманців, харківських терористів та п’ятьох беркутівців. І справа не тільки в тому, що в нас майже не залишається цього «чоловічого обмінного фонду» (дуже цинічний та практичний вираз) і для нового повернення своїх заручників, український уряд буде вимушений надалі торгувати інтересами країни з ворогом. А у том, що цей крок лишає нас головного – справедливості».

Натомість, його двоюрідна сестра Наталя Каплан дотримується протилежної думки:

Макіївчанин, якого звільнили з полону бойовиків «ДНР», Володимир Фомічов також пише про те, що обмін на ексберкутівців теж варто було здійснити.

У своїй аргументації він посилається на власний досвід: «Багато хто обмірковує, чи варто віддати беркутівців у обмін на наших людей. Я би віддав. Мені так підказує сумління. Адже, поки у нас все добре, у них все погано. Ми на новий рік будемо пити вино, їсти французький сир, а вони питимуть брудну воду із крана і їсти смердючу баланду з салом, на якому залишається волосся».

І така позиція не поодинока: «По суті, це чергова суперечка про те, що має бути вище в ієрархії цінностей суспільства – моральна сатисфакція чи свобода конкретних живих людей? Ті, хто говорить, що беркутівців і терористів ніяк не можна відправляти на обмін, – фактично вимагають, щоб моральна сатисфакція була вищою в ієрархії цінностей, аніж конкретні живі люди».

Слушну думку висловлює адвокатка родин Небесної сотні:

Не слід забувати, що обміняні далеко не всі: