Російський кінематограф створив свій канон фільмів про 1990-ті роки. Немає сенсу перераховувати всі стрічки made in Russia відповідної тематики, більшість українців їх бачили, а хто ні, може зітхнути з полегшенням. Це не наше кіно, і ви небагато втратили. У драмі Олега Сенцова «Носоріг» повністю деконструюється ця романтизація рекетирів. Як і міф про «золоті» 1980-ті, на зміну яким прийшли «лихі» 1990-ті.

Свіжий український фільм про Симона Петлюру, який іде зараз в прокаті, жодних таємниць не розкриває. Це така собі неспішна екранізація статті з Вікіпедії з лінками-переходами кудись на манівці. Українські історичні фільми, здається, зняті з одного мотиву: "За патріотичну тематику нас не критикуватимуть, а хто засудить, той агент Москви". Такий настрій дозволяє кінематографістам не напружуватись і відверто халтурити. Автор: Костянтин Воздвиженський

Фільм «Інфоголік» якраз той самий випадок, коли українське кіно моїх очікувань не виправдало. А про неї говорили, як про найочікуванішу прем’єру цього року. Та глядач мій скепсис не поділяє, на позаминулих вихідних комедія входила у топ-5 фільмів українського прокату. Вечірній сеанс п'ятниці, зал кінотеатру Дрімтаун майже повний і постійно сміється. Я була кращої думки про українського глядача, але маємо тих, кого маємо - людям сподобалося. Дивилася: Лана Самохвалова

Фільм «вистрілив». Коли розсипається зерно, і дітей штурхають від нього, аби вони не взяли жодного зернятка. А в цей час його клюють ворони. Для мене “пострілом” було побачити сцени масових захоронень, але так делікатно, ніби бічним зором. Поруч - гарний ліс на тлі ніби “темніючої” України. І для мене було пострілом перетворення лірика-митця, простого селянина на воїна. Хіба в наші часи після російської агресії ми бачили не те саме? Якщо на фільмі “Моя бабуся Фанні Каплан” в залі було семеро людей, то тут - повна зала. Автор: Лана Самохвалова, Київ

Ну це непроста справа — писати чесно про кіно, в якому зіграло таке сузір’я, такі дорогі українському глядачеві актори, як Влад Троїцький, Мирослав Слабопшицький, та й правильний росіянин Олексій Девотченко (помер в 2014 році). «Фані» розвінчує чужі міфи, які із ленінопадом втратили у нас силу. Фільм зроблений не так для українців, як для тих у Росії, хто виходив на Болотну площу. Тому, попри художні переваги, глядацькі зали порожні. Дивилася: Лана Самохвалова

Ми чекали цього 25 років. Українське якісне кіно не народилося протягом двох спокійних десятиліть Незалежності. Але воно заявило про себе за два воєнних роки. У нас ще не минув післясмак від “Століття Якова”, чотириcерійної стрічки (екранізації романа Володимира Лиса каналом 1+1), як кінопрокатники почали рекламувати “Гніздо Горлиці”, глибоку, але водночас світлу сімейну драму. Розглянемо, чому варто сходити на цей фільм. Дивилася: Лана Самохвалова, Київ