Щоденники мотоцикліста. Дні 6-7. Шевченківські місця: Алкоголізм і безробіття
- Ти в що таке вонюче вступив? Ану йди витри ноги, - сміється з підлітка 40-річна продавщиця в магазині.
Коли хлопець виходить, лагідно додає:
- Мабуть, десь на фермі був.
А її мама-пенсіонерка, яка сидить тут же, кутається в шаль і скаржиться на холод і пізню весну, додає:
- У нас тут ферма є, і сади - і ще робота для людей і в школі, і в дитсадку. Це все молодий голова – не знаю, коли він і спить. У сусідніх селах ферми не працюють.
Ми в селі Високе – це єдине місце, де я чув, як владу хвалять, а не ганять. Тут же в центрі – великий білий журавель-криниця, а навпроти – великий літак (зненацька).
- Це голова купив у воєнгородку, коли той розформували, - пояснює бабуся. – Він мав іти на метал. А тепер під ним організовують фестивалі, молодь із різних сіл приїжджає.
Схоже, місцева влада має більше значення, ніж центральна?
\
Чоловік з-під Гайсина, який не розуміє тих, хто виїздить за кордон, щоб бути чужим - та його батько позаду, який переконує мене "молитися богові".
Далі цей день пропустимо: було холодно, мокро, Ромашечка дивилася на мене з виразом очей, як у віслючка Іа. Так ми під мжичкою дісталися до Гайсина, де нас зустріли батьки друга.
Ввечері була перша гроза цього року – а ми сиділи біля каміну, слухали Каунта Бейсі та Дюка Еллінгтона: батько нашого друга –сам грає джаз, а у радянські часи підробляв музикантом на весіллях.
- Колись у Гайсині було стільки заводів, а зараз їх закрили – зате повідкривали ресторани. Але я скажу: не треба опускати руки. Якось поступово воно владнається, - каже дядько Володя. – Більшість втратили роботу. Але хтось, хто «розкрутився», дуже й задоволений.
Хоч якась користь із депутатів на місцевому рівні - от на центральному такого нема.
Він сам працює на газокомпресорній станції. Тут платять на 700-1000 гривень, як по містечку, а аж цілий 2000, та ще й із соціальними гарантіями й оплачуваною відпусткою. Але і їх Азаров хоче перевести на госпрозрахунок: а отже, якщо з вини уряду газ не качається – люди простоюють у відпустці за власний рахунок.
Такі крамниці по селах цілої Центральної України
Кінець соцгарантіям. ІМХО, ми явно йдемо в неоліберальному напрямку – і вповільнюється це лише частими виборами, коли потрібно терміново підвищувати попстандарти. А вибори минули – починаємо неоліберальний поворот.
Для тих, хто не розуміє таких слів, поясню популярніше. Це ставлення до людей за принципом «Проблеми індіанця шерифа не ї*уть».
На ранок я відправив Ромашечку на Київ автобусом. На автостанції позичив ключ у «пацанов» із Вінниці й Іллінців, які «сами не знают, что делают в Гайсине». Оце вперше почув від людей російську.
Краєвид шевченківського краю
Вдруге – вже від ДАІшників під Уманню.
- Слухайте, а я ж нічого не порушую, чому мене кожен пост зупиняє?
- Ну так проверка должна быть, правильно?
На тлі - хата, що символізує ту, де жив Шевченко
Інакше кажучи: зупиняємо всіх поспіль (так вони і робили на тому перехресті) – авось у когось щось із документами, то можна попастися.
Жінка підходить до мента і плаче:
- Ми спішимо в роддом, там дочці плохо!
- А почему ко мне? Не я вас остановил, - їх там дві машини, чотири мента.
- Сказали, що ви начальник…
Здається, їх відпустили без мзди. Все-таки вони теж люди – а влада на те й влада, щоб нею зловживати, ітіть його розітіть. Крупніший «властілін» про такі речі, як «дочці плохо», і не думає – масштаби більші.
Безробіття на туристичному маршруті
Я таки не утримався, бо ще ніколи не був у шевченківських місцях. Уже за знаком «Звенигородський район – Шевченківський край» стаю в Гусаковому. Обід – біля ставка в альтанках, у продмагу соквового стилю, навколо – по двоє-троє вже киряють водку.
Гляньте чим повне сміттєве відро :)
Про сам турмаршрут «Золота підкова Черкащини» багато не скажу. Так, тут Україна – така, як ото на картинках: поля з гаями та ставком у кожному селі. Шевченкове (мене це здивувало) – добряче смт, навіть із кількома багатоповерхівками.
На тлі - хата, що символізує ту, де народився Шевченко
І Моринці нічого так – немаленькі. Асфальт тут прекрасний (для туристів) – а місцеві діти цим користаються, щоб кататися на скейтах з пагорбів. Не в багатьох селах таке можливо.
Хотів поговорити в Моринцях. Кажу хлопцеві: «Добрий день», а він мені «Прівєт», доволі агресивно. Зайшов поповнити рахунок і зрозумів, чому: заходить слідом він: «Дайте мені три бутилки водки». Поруч його товариш сцить на дорогу, аж продавщиця, що вийшла надвір: «Та май совість, хоч відвернись від мене!»
Натомість зупинився поговорити у наступному селі, Почапинці, з тверезими бабусями. Як, мовляв, і все таке. Відповіді:
- «Вони» Україну розграбили, нема роботи, молодь виїжджає. У нас був сахзавод, його закрили. Ви ото далі проїдьте, подивитеся.
- Приїжджав ото Ющенко в Моринці, до Шевченка – ми до нього ходили просити, щоб сахзавод не закривали. Він обіцяв. А підписав указ вже через два роки, як той завод розваляли.
Питаю: «А як вас звуть?» - «Що, мене вже будуть визивати? – сміється. – Вєра мене звуть».
- Я сама, діти поїхали, а діди померли. Тут по вулиці в кождій хаті по одній душі, а є й закинуті. То з них молодьож ворує метал – оно понесли, бачите?
Там в останній хаті його здають. А гроші пропивають. У нас якось, коли ще дід мій живий був, антену украли.
- І як оце жить? У мене 700 рублів пенсії, а заплатить за газ, за свєт – получається 400 гривень.
Тим часом з боку лісу підходить бабуся з в’язкою дров, я її здалеку фотографую.
- Ганько, тебе вже схвотограхвірували! Питають, як ми тут живем.
- Живем, не горюєм, хліба не купуєм – з саду-городу кормимося.
Тому-то вона несе дрова: щоб не використовувати газ.
Баба Ганя постійно сипле жартами та римами, сходу. Коли пізніше я питаю, чи не можна в когось тут заночувати, бабусі кажуть: от, мовляв, самі у хаті – ні. А баба Ганька:
- Ви не обижайтеся. Зараз таке врем’я – своєї сорочки боїшся. Ввечері скинув сорочку, повісив на стілець – а вранці лякаєшся.
- А чули, в Ющенка хата горіла?
- Та, - каже баба Ганя, - я вам скажу: він не збідніє. У нього є хата, хатинка, хатиночка – та й іще одна. І ця вже до осені знову стоятиме.
- А як ви думаєте, при Януковичу луччє буде хоч трохи? - питає мене баба Вєра.
Я кілька секунд думаю, чи не варто їм збрехати, але все ж кажу:
- Якщо чесно – думаю, що краще не буде.
- І я вам так завжди кажу, - підхоплює баба Ганя. Що тей Янукович зробе? Нічо не зробе.
- Нахріна ото стіко їх, депутатів? – знов чую я знайому тему. – І добре б була зарплата 2000, а то ж 25 000! І як він повірить, що у мене на хліб нема? А щоб їх порозривало!
***
Я переночував у лісі під Почапинцями, а вранці виявилося, що їхав не туди – тож повернувся у Почапинці і звіди через Корсунь-Шевченківський виїхав на Обухівську трасу і на максимальній швидкості Мамайоти (аж 90 км/год) повернувся в Київ. Тепер от застрахував мотоцикл іще на рік і чекаю на погоду, щоб їхати далі.
Для протоколю:
Крижопіль-Вапнярка-Тульчин-Брацлав-Немирів-Гайсин – 140 км
Гайсин-Умань-Звенигородка-Шевченкове-Моринці-Почапинці – 200 км
Почапинці-Корсунь-Миронівка-Кагарлик-Обухів-Київ – 228 км
Читайте також:
Опис проекту "Щоденники мотоцикліста: у пошуках України"
День 5. "Вас вітає Черкащина": На дорозі - менти і проститутки
День 5. Про крижопільську гостинність і хутір-пасіку дядька Василя (нарешті з ФОТО!)
День 4. Йде дощ і дуже холод-д-дно!!!! Нарешті знайшов село, де хвалять владу
День 3. Вінничина: яри і жодної заправки. Нас сприймають за "дітей депутатів"
День 2. Кам'янець не туристичний та інша буржуазна Європа
День 1. Коломия-Кам'янець. Багаті хати, румуни, фрі-райд :) уздовж кордону і пробита шина
Вступ. Тестовий заїзд довкола Калуша. Школи "для руських, і німці, і решти"
