У 110 окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка розповіли, яку техніку здебільшого захоплювали в окупантів упродовж двох років при обороні Авдіївки.

Спікер нижньої палати канадського парламенту, Палати громад, Ентоні Рота оголосив про відставку з посади на тлі скандалу із запрошенням 98-річного ветерана дивізії СС "Галичина" Ярослава Гуньки на виступ Володимира Зеленського минулого тижня. Запрошення Гуньки до парламенту Канади викликало обурення єврейських організацій Канади та Польщі, які зажадали від спікера пояснень, після чого колеги й члени уряду закликали Роту піти у відставку. Скандал прокоментував історик і народний депутат Володимир В'ятрович. Він наголошує, що сама по собі служба у Ваффен СС дивізії «Галичина» не є ані виявом героїзму, ані підставою звинувачень у злочинах. Далі пряма мова В'ятровича.

9 травня відтепер в Україні буде не Днем перемоги, а Днем Європи. Відповідно до вчорашнього указу президента вже сьогодні Україна вперше святкує День Європи разом з усіма країнами ЄС. Учора ж Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради законопроєкт, який скасовує державне свято День перемоги й натомість установлює 8 травня як День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Законопроєкт ще має ухвалити парламент. Але немає сумніву, що депутати за це проголосують і остаточно покінчать із рештками традицій "побєдобєсія" в нашій країні.

9 травня завжди мало два виміри. Перший — тихий, справді зі сльозами на очах. Хто пам'ятає покоління, яке воювало, той знає, як дідусі й бабусі збиралися, щоб пом'янути загиблих. Вони були небагатослівними, а на піонерські запитання, які ми, навчені пропагандою, намагалися їм озвучувати, тільки відповідали: “Та було всякого”. Другий — галасливий, з гучними ветеранами-комуністами, які полюбляли публічні виступи. Здебільшого це були колишні НКВДисти, як з'ясувалося згодом. У Союзі ставлення до 9-го травня теж було різним.

Львівські дигери відшукали у міській каналізації місце, в якому близько року переховувалась група євреїв в часи німецької окупації. Пошуки тривали понад рік.

Буданів одразу народився як місто із магдебурзьким правом, проминувши стадію села. І попри нинішній сільський статус, він залишається найсправжнісіньким галицьким містечком, сповненим духом доброї старої «бабці Австрії» часів ясновельможного цісаря Франца Йосипа. Ми знайшли три неймовірних історії, що відбулися у місті минулого століття.

Упродовж 1940—1944 років за дроти Аушвіцу потрапили 5 груп українців: мешканці Закерзоння (території на захід від сучасного польсько-українського кордону); військовополонені офіцери та бійці Червоної армії з Наддніпрянщини та Східної України; члени ОУН (бандерівської) родом із Галичини та Волині; остарбайтери — молоді хлопці та дівчата з усіх куточків України і, нарешті, останніми — євреї з Закарпаття. Більшість українських жертв Аушвіцу не дожила навіть до «маршу смерті», як назвали самі в’язні пішу евакуацію Аушвіцу, розпочату 18 січня 1945 року.

Депутати польського Сейму обурюються: мовляв у Польщі, на відміну від України, не вшановують повстанців, котрі мають на руках кров цивільного населення. Депутати мають на увазі УПА, що стоїть за вбивствами поляків на Волині. Так, у Польщі майже не вшановуються військові, які вбивали українців. Але Варшава починає створювати культ військових злочинців, котрі, крім боротьби з комуністами, вбивали цивільних білорусів, литовців, словаків. Автор: Ігор Ісаєв, головний редактор мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl, спеціально для ТЕКСТІВ

"Коли везли до Німеччини, з нас знущалися німецькі солдати, по дорозі додому - радянські. Говорили, що насолоджувалися життям у той час, коли радянські солдати віддавали свої життя за Батьківщину, що ми зрадники і не заслуговуємо на життя. Багато кого з нас, у тому числі і військовополоненого Миколу, якого я виходила на горищі, радянські солдати утопили у річці. Дівчат, які працювали на фабриці спалили". Записав: Володимир Голомб