Це люди, які пройшли через війну, через партизанські дії в Донецьку. Вони і переселенці, і воїни. У них немає дому. Вони не можуть поїхати туди. Велика частина з них конфліктує зі своїми сім'ями. У них максимальна концентрація люті і непокори. Непокори до відступу. У них одна мета - вони хочуть повернутися додому, вони хочуть повернутися до свого. Продовжуємо публікувати історії про людей з Луганщини та Донеччини, котрі ризикували життям, зупиняючи російську гібридну армію. Більше історій тут

Моє життя не просто пов'язане з Донбасом. Я корінний донеччанин. Я завжди жив в Донецьку і у нас так прийнято, що Донецьк тісно пов'язаний з вугільною промисловістю. Я народився в сім'ї робітників. Батько у мене був шахтарем. Моє майбутнє він бачив так: це повинна бути шахта і тільки гарна посада. Після школи я вступив до Донецького національного університету на гірничо-геологічний факультет. Ще під час навчання в інституті мене стали цікавити духовні речі - чи, може, пов'язати своє життя не з вугільною промисловістю, зі священицькою діяльністю. Продовжуємо публікувати історії «Нові герої Донбасу» про людей з Луганщини та Донеччини, котрі ризикували життям, зупиняючи російську гібридну армію. Більше історій тут

1 березня 2014 року ми з товаришем після шабата йшли по Артема й пили каву. Після молитви в синагозі. Ми завжди в тому ж місці - кафе Traveler's навпроти драматичного театру, самий центр. Там кава була на 10 гривень дорожча, ніж скрізь, і тому там завжди були вільні місця. І коли ми туди прийшли - все було зайнято. А він працював у різних структурах і дуже помічав усякі моменти. Каже, подивися, люди інші. Люди взагалі інші. Публікуємо текстовий варіант частини телепередач «Нові герої Донбасу», який розповідає про мешканців Донеччини і Луганщини, котрі ризикували життям, зупиняючи російську гібридну армію. Більше історій тут