У дискусійній, на наш погляд, але цікавій статті "Що не так з українською дипломатією воєнного часу на Глобальному Півдні" Челсі Нґок Мін Нґуєн, яка працювала в ООН в Індонезії та Таїланді, пояснює, чому публічні заяви посла України в Індонезії Василя Гамяніна не сприяють поглибленню співпраці з однією з провідних азійських країн. Він зумів обурити як правих, так і лівих в Індонезії.

Після візиту президента Індонезії Джоко Відодо до Києва, а потім до Москви, коментатори відзначали проросійську налаштованість значної частини населення країни, і позитивне сприйняття наративів Кремля. Втім, далеко не всі індонезійці однозначно підтримують Путіна та його політику. На початку травня South China Morning Post публікувала зворушливу історію про індонезійських жінок, які живуть в Україні, і залишилися тут навіть після початку війни, разом зі своїми дітьми і чоловіками. На підсумок візиту Відодо «Тексти» подають скорочений переклад цієї історії.

Президент Індонезії Джоко Відодо напередодні відвідав Київ і Москву. Судячи з усього, Індонезія, яка цьогоріч прийматиме саміт G20 на Балі, має намір спробувати стати посередником для врегулювання конфлікту між Росією та Україною. Ми вирішили, що буде доречним згадати про погляди самих індонезійців на цю війну. Принаймні, частина з них її палко підтримують. «Тексти» наводять скорочений переказ березневого матеріалу з додатку The Week in Asia гонконзької газети South China Morning Post.

Вулкан Раунг на острові Ява з виразною активністю в жерлі:

Архітектори не приховують джерел натхнення.