Олексій Черник та Олексій Пекарев – молоді маріупольці. Вони прожили у місті все своє життя, там вони й працювали, мали родини. Розповідаємо спогади двох Олексіїв про те, як вони з рідними вибирались із міста по замінованих дорогах.

...На броні БМП сидів батальйонний лікар. Док невимушено посміхнувся і привітно, наче знаходився не на бойовій машині під шаленим обстрілом, а їхав по рідному Херсону на кадилаку, помахав Мудрому рукою. ... Двох із шести росіян він упізнав. Ті самі Діма і Вова, що обговорювали іпотеку в Омську і дострілювали полонених. Підготував: Петро ЗУЙОК

Бійці закріпились по напівзруйнованих хатах, намагались тримати оборону, але це було неможливим, бо обстріл був раптовим і загинуло багато командирів. Ці бої тривали не один день. Добровольці бились, допоки не стало зрозуміло, що або смерть, або полон. І багато здались у полон. Інші виходили маленькими групами, іноді це тривало тиждень-два. Переховувались у лісосмугах, рухались уночі. Це дійсно героїзм, бо, окрім декількох афганців, 9 з 10 бійців уперше потрапили на війну. Ми публікуємо розповіді рядових добровольців, котрі потрапили в оточення під Іловайськом. Деякі їхні твердження розбігаються з тим, що говорять у різних інтерв'ю вищі офіцери, котрі теж були в оточенні. Автор: Олексій Гордєєв