Хай там що казали б поборники “чистого мистецтва”, нині найбільше з усіх поезій важить воєнна. А її автори і є нашими пророками.Усі українські національно-визвольні змагання відзначалися розквітом і піднесенням поезії. Проте поразки в цих змаганнях перетворювали таке відродження на Розстріляне. Тому сьогоднішні поети більше за славу та визнання прагнуть перемоги — недарма вони свої скромні гонорари за видані книжки дуже часто спрямовують на волонтерські потреби.

Київ мав бути місцем недовгого перебування для південноафриканської письменниці Рози Лістер – але його нічне життя виявилося саме тим, чого вона потребувала. І не тільки воно.

У цих збірках є кілька віршів, які з часом цілком можуть бути записаними у "класику". Це – «Життя Марії» Сергія Жадана («Meridian Czernowitz»), «Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук («Видавництво Старого Лева»), «Червона книга» Дмитра Лазуткіна («Meridian Czernowitz») та «Открытый дневник» Бориса Херсонського («Дух і Літера»). Тенденції і враження вивчав: Олег Коцарев

Перший фронтовий поет незалежної України саме так увійде в історію літератури Борис Гуменюк зі своєю книжкою «Вірші з війни». Взагалі, Борис Гуменюк – відомий письменник, дотепер його навіть більше знали як прозаїка (у першу чергу, мабуть, завдяки роману «Лук’янівка», котрого жартома можна назвати пострадянським римейком «Саду Гетсиманського»). Що ж до «конкурентів» по військовій тематиці, тут можна згадати відому журналістку Марію Старожицьку. Читав Олег Коцарев