Який шлях проходять близькі зниклих безвісти, що звертаються до ворожок та екстрасенсів, і яку роль у цьому процесі відіграє держава?«Магічне мислення», до якого вдаються родичі зниклих, часто є реакцією на стрес і безвихідь, у якій вони опиняються. Держава замість системної психологічної роботи з такими людьми (а їх десятки тисяч) фактично легітимізує ворожок та екстрасенсів, яких можна побачити навіть в ефірі єдиного телемарафону, що фінансується коштом платників податків.

Після того, як у соцмережах розкритикували білборди, які рекламували гарячу лінію психологічної допомоги «Фонд Яніни Соколової», рекламу прибрали з вулиць Києва. Про це повідомляє Управління з питань реклами КМДА.

Чернігівець Сергій Погребняк, зв’язківець 1-ї окремої танкової Сіверської бригади, воює з першого дня повномасштабного вторгнення. Був на війні й раніше: його мобілізували у 2015-му в 36-ту окрему бригаду морської піхоти. Після демобілізації у 2016-му почав пити. За чотири роки спився, намагався покінчити життя самогубством. Повернутися до життя тоді йому допомогли в приватному реабілітаційному центрі.

“Не очікуйте, що людина повернеться з фронту такою, як була, — радить психолог Сергій Тітаренко. — Не розпитуйте про досвід. Усі розповіді про війну має ініціювати той, хто повернувся. Не будьте байдужими, але й не будьте нав’язливими”.У розмові з Texty.org.ua колишній військовий розповів про свій шлях до професії психолога, про те, чим різняться системи психологічної реабілітації військових у США і в Україні та як допомогти ветеранам адаптуватися до життя за межами армії.

У військового з явними ознаками ПТСР (посттравматичний синдром) стався вибух емоцій, коли продавці не змогли підібрати навушники до його телефона. Наш репортер проходив поруч і спостерігав за цією болючою сценою. Усім ніби було зрозуміло, що справжня причина такої реакції не відсутність товару. Перед продавцями стояла людина, яка довгий час перебувала на передовій і дістала поранення. Але підібрати потрібні слова, щоб розрядити ситуацію, ні продавці, ні охоронці, які підійшли на крик, не змогли.

Російсько-українська війна дуже вплинула на психічне здоров’я українців: тих, хто воює, хто пережив обстріли, хто виїхав з дому, хто потрапив в окупацію, пережив знущання й тортури, хто опинився сам у чужій країні, хто залишився вдома, але мусить адаптуватися до відключень електроенергії та загрози ракетних атак.

"Ми застрягли в лютому", "Я не пробачу собі смерті дітей", "В Україні всюди може прилетіти", – повторюють жінки, які перебувають з дітьми за кордоном. Наче виправдовуються, що не залишилися в Україні. Їх багато, і вони також важко переживають війну – як і всі українці.За даними ООН, від 24 лютого з України виїхали понад 12,5 млн громадян (близько 5 млн повернулися – станом на середину вересня).Авторка цього тексту також виїхала з окупованого Бердянська у травні — і три доби добиралася до вільного і спокійного тоді Запоріжжя. У червні вони з сином поїхали до Великої Британії. Вона поділилася своїми відчуттями і спостереженнями, а також поспілкувалася з психологинями.

У недільному числі The Sunday Times вийшов репортаж журналістки Крістіни Ламб про роботу служб психологічної підтримки для українських добровольців на передовій. Троє жінок-психологинь розповідають про свій досвід роботи з бійцями, про методи, які вони застосовують, і виклики, перед якими постають. ТЕКСТИ пропонують переклад цього матеріалу з незначними скороченнями.