25 вересня в київській галереї "Барви" відкрилася виставка картин вдів українських захисників "Малюю серцем". У ній узяли участь 60 жінок. Раніше жодна з них не малювала професійно, а дехто вперше взяв у руки пензлик. Жінки працювали під опікою професійних художників. Арттерапія — те, що допомогло їм знову відчути смак життя.Втрату своїх половинок проживають тисячі українських жінок і чоловіків під час цієї війни. Хтось сидить на антидепресантах, комусь допомагають психологи чи рідні, хтось намагається впоратися з утратою наодинці.

"Ми застрягли в лютому", "Я не пробачу собі смерті дітей", "В Україні всюди може прилетіти", – повторюють жінки, які перебувають з дітьми за кордоном. Наче виправдовуються, що не залишилися в Україні. Їх багато, і вони також важко переживають війну – як і всі українці.За даними ООН, від 24 лютого з України виїхали понад 12,5 млн громадян (близько 5 млн повернулися – станом на середину вересня).Авторка цього тексту також виїхала з окупованого Бердянська у травні — і три доби добиралася до вільного і спокійного тоді Запоріжжя. У червні вони з сином поїхали до Великої Британії. Вона поділилася своїми відчуттями і спостереженнями, а також поспілкувалася з психологинями.

Коли на особисту травму нашаровується травма сімейна, і все це підкріплюється колективною травмою, то ми отримуємо тривожну людину, у якої багато страхів і переживань. У неї немає контакту зі своїми емоціями, вона нікому не довіряє, її не цікавить суспільне життя. Вона намагається «не висовуватися», думає тільки про отримання матеріальних благ, при цьому внутрішньо залишаючись глибоко нещасною. Залишаючись неусвідомленою, травма буде передаватися далі з покоління в покоління. Про те, як психологічні травми батьків передаються дітям, як на наше здоров'я вплинуло тоталітарне минуле, та що з цим робити, розповідає Оксана Королович, психотерапевтка PhD, експертка кампанії UNICEF «Говори проти насильства» Розмовляв: Роман Кульчинський