Коли іноземець, навіть у мирні часи, видає книжку про іншу країну, люди сприймають це чутливо, а будь-яке зауваження чи помилка може викликати обурення. Коли ж така книжка виходить під час великої війни, та ще й про президента, вона апріорі буде контроверсійною як мінімум для частини читачів. Отже, писати на неї рецензію — річ невдячна. Але все ж таки спробую переказати загальні, як мені здається, елементи «Шоумена» і розповісти про те, як їх сприймає основна аудиторія книжки — західний читач. Дрібні ляпи, допущені в книжці, ми не розбираємо.

"Королі репу" — це історія дорослішання на тлі кримінальних пригод і першого кохання. Приправлена народною говіркою, своєрідною логікою вчинків (а іноді її відсутністю) й сучасною українською музикою. Дуже простий рецепт успішного національного кіно: пізнаєш самого себе — пізнаєш і країну.

Нарешті вийшла українською мовою книжка спогадів інженера-перебіжчика, "неповерненця" Віктора Кравченка "Я вибрав свободу" (перекладачка Алла Пархоменко, видавництво "Смолоскип"). Ще в 1940-х роках вона стала справжньою сенсацією на Заході та спровокувала судовий "процес століття" у Франції. Книжку Кравченка називають потужним ударом по сталінській пропаганді. Олег Коцарев прочитав її й ділиться враженнями з читачами ТЕКСТІВ.

Якщо ви ще не придбали квартиру на Русанівці — зробіть це негайно. Якщо немає можливості придбати — візьміть в оренду. Чому це треба робити, пояснюється у романі Артема Чапая «Вивітрювання» (Видавництво XXI, 2021). Також уникайте прогулянок на Трухановому острові — це вам не Русанівка. Поїхавши до Карпат, не зупиняйтеся у селах чи на базах відпочинку. Селитися треба в окремій хатинці, на горі (що вище, то краще). Це — елементарні правила безпеки, які має знати кожен.

Журналіст Юрій Луканов видав книжку прози з подвійною назвою “Знайти убивцю Фільова (Фантасмагоричні оповідання про днр у складі України). Репортер Волковський (Роман про карколомні пригоди журналіста на війні)”.

Книжка Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку» вийшла у 2021 році. Мієчка (Соломія) — молода жінка, яка повернулася з-за кордону до будинку свого дитинства, щоб вирішити, як будувати життя далі. Це — не «жіночий роман» і не ностальгічний твір. Героїні живуть у сучасності. Вони поєднані з Європою, але залишаються українками.

Скажу відразу: книжка мені сподобалась. Вона — про реальних людей з усіма людськими вадами і про реальне життя без вигаданої романтики. А найголовніше — вона щира: героїня не соромиться своїх думок і почуттів, навіть коли вони «неправильні» і негарні. Вона й не намагається здаватися ідеальнішою, ніж є.Євген Лакінський, автор книги «Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді»

Одна з найбільш помітних і жвавих книжок української воєнної літератури останніх років, оцінена також експертами і критиками. Справді гучний дебют. Читав Олег Коцарев.

Те, про що говорять Стус і уповноважена КГБ, — це не історія, це той самий дискурс, в якому ми живемо донині. Фільм вийшов вчасно, він нагадує про те що радянська історія — суцільна пітьма без світлих періодів, що Донбас потребує не особливого статусу, а повернення додому в Україну. Автор: Костянтин Воздвиженський

Книга Сергія Сингаївського «Дорога на Асмару» — про українського перекладача в Ефіопії 1980-х, під час голоду та війни за незалежність Еритреї. Якщо оцінювали книгу за бінарною системою («так» чи «ні»), то вона однозначно сподобалась. На жаль, автор спробував поєднати два абсолютно різні жанри — роман і військовий щоденник. Книга — золоте дно для інтелектуалів, любителів історії, географії і мов. Але для роману потрібно більше динаміки. Автор — Євген Лакінський