На відміну від українських опозиціонерів (старих і новостворених), опозиція в сусідній Росії практично не має шансу побачити себе на телеекрані. Втім, днями троє опозиціонерів - політик та два журналісти - стали героями багатосерійного відеосеріалу. Де виступили в ролі корупціонерів, наркоманів та аморальних типів.

22 жовтня Верховна Рада вражаючою більшістю в 404 голоси прийняла в першому читанні закон, спрямований нібито на «протидію розповсюдженню дитячої порнографії.» І відразу ж проти цього закону, який влучно охрестили «Законом 404» (404 – код помилки, який браузер генерує у випадку відсутності інтернет-сторінки за вказаною адресою) виступили дійсно широкі маси: від звичайних блогерів та активістів до, скажімо, керівника департаменту стратегічних технологій «Майкрософт-Україна». АВТОР: Іван МЕЛЬНИК

Частина українських журналістів замість того, аби розслідувати справу педофілів, написала лист у якому йдеться: «Ми закликаємо своїх колег утриматися від смакування інтимних деталей сексуально-політичних скандалів до завершення слідства. Установлювати винних, а тим більше оприлюднювати їхні імена – це не справа політиків і журналістів». Твердження на наш погляд дивне. Тому ми попросили журналіста з Лондона описати, як би реагувала преса і суспільство, аби подібний скандал стався у Британії. Британський досвід вивчала: Павліна Стопудів, для ZaUA.org, Лондон

Загальний дискурс обговорення проблеми з перших днів пішов у неправильному, "радянському" напрямку. Головне питання, на яке майже ніхто з політиків і журналістів не звертає уваги, це як захистити дітей під час розслідування. Редакційна стаття

Тяжкі звинувачення в сексуальному насильстві щодо двох малолітніх дітей, серйозні підозри щодо можливої участі високопосадовців та «релігійних діячів» у довготривалому злочині шокували усе українське суспільство. Трагічні злочини такого роду у кожному демократичному суспільстві привертають увагу усіх засобів масової інформації, стають предметом для ґрунтовного соціального та кримінологічного аналізу. Проте незаперечне право людини вільно виражати свої погляди, безперешкодно поширювати та отримувати інформацію, у демократичному суспільстві може і повинно зазнавати обмежень, встановлених законом. Метою таких обмежень, відповідно до Ст.10 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод можуть бути захист репутації або прав інших осіб, запобігання розголошенню конфіденційної інформації, підтримання авторитету і безсторонності суду.