Російські війська стрімко наблизилися до Маріуполя із Заходу — напрямку, з якого ніхто не чекав на загрозу. Битва за Маріуполь тривала 86 днів, 82 з яких — у цілковитому оточенні.

Мелітополь — найбільше українське місто з уцілілою інфраструктурою, яке росіяни захопили в лютому 2022 року та яке досі перебуває окупованим. Важливу роль у становленні окупаційної влади там відіграв місцевий депутат облради Євгеній Балицький. Але на ключові посади росіяни привезли своїх кандидатів — очевидно, щоб бути впевненими в належному виконанні двох головних завдань: упокорення місцевого населення та використання цивільної інфраструктури для потреб російської армії.

П’ять тижнів, тобто 36 днів, від 24 лютого до 31 березня, на пагорбах під Черніговом у селі Новоселівка і поблизу точилися криваві бої. Тут застрягли росіяни, які збиралися взяти Київ за три дні.Спільний проєкт ТЕКСТІВ та газети "Вість" (Чернігів)

"We are safe, we have a nuclear power plant, they wonʼt come here, they won't shoot here, they won’t mess with such things", thought the residents of Enerhodar. But they were wrong. We traced what happened at the ZNPP (Zaporizhzhia Nuclear Power Plant) and in Enerhodar since the capture of the city.

Через велетенський масштаб руйнувань Північну Салтівку нині називають мертвим районом, або мертвим містом — 70% будівель тут пошкоджено чи знищено. Сотні багатоповерхівок розбиті, чорні. Але насправді район живий. Люди й досі живуть там, де, здається, вижити неможливо. Приходять навідувати свої понівечені домівки, ніби хворих родичів. Вивозять якесь майно — і сподіваються колись повернутися.

“Dad, I’m scared of the plane” whispers the two-year-old Kira and snuggles against her father. Her longing for protection fills my heart with pain. I dreamed that our baby girl would associate airplanes with travel and leisure while enjoying a relaxed and prosperous life. Instead, airplanes have come to mean death.A joint project of TEXTY and "Vist" newspaper (Chernihiv)

“Ми в безпеці, в нас АЕС, сюди не зайдуть, тут не стрілятимуть, з таким не жартують” — думали мешканці Енергодара. Але вони помилилися. Ми простежили, що відбувалося на ЗАЕС та в Енергодарі від часу захоплення міста. 

“Тату, я боюсь самольота”, — прошепотіла дворічна Кіра й притулилася до батька. Тієї миті моє серце стислося від болю. Я мріяла, що літак для нашого малятка буде символом подорожей, відпочинку та спокійного й заможного життя. А він став символом жаху.Спільний проєкт ТЕКСТІВ та газети "Вість" (Чернігів)