Розшифровка виступу в ефірі програми «Свобода слова» 8 квітня 2019 року на ICTV. Чим усе завершується в серіалі «Слуга народу»? Це реклама розстрілу парламенту. А ще – короткі, начебто безневинні і грайливі, суто маркетологічні білборди («Прийде весна – будемо саджати» – чи то вони політичні, чи ні). Після Майдану, після 2014 року, після відсічі, яку Україна дала російській агресії, всі оці чотири з гаком роки було круто, подорожуючи по світу, бути українкою. Було почуття гордості за країну, відчуття поваги, з якою на тебе дивляться як на представницю твоєї країни (як друзі, так і вороги).

Чи чогось варті самокопання наших авторів і їх постійне звернення до історичної тематики? Взагалі чого варта сучасна українська література, чи привносить вона щось нове у цей світ? Для розуміння відповіді на ці питаня важливий погляд з боку. І ТЕКСТИ звернулися до британця, котрий перекладає і досліджує українську літературу. УкрСучЛіт оцінював: Уїллеам Блакер, Кембрідж

Спільними зусиллями Забужко і Шевельов вибудовують картину України 1990-х років – з її ілюзіями й розчаруваннями, першими кроками й відкриттями (іноді – відкриттями велосипедів), досягненнями в різних галузях, з економічними і культурними катастрофами. Обидвоє часом начинюють свої листи долею снобізму та месіанства, натякають, що їм нема з ким поговорити на рівних. Автор: Олег Коцарев

«Антипротивсіхоз» - своєрідне «розумове потьмарення», схоже на вірус фашизму в легкій формі, котрим українському суспільству вочевидь треба просто перехворіти... ...Рівень непрофесійності, продемонстрований українською журналістикою під час Майдану, виявився просто фатальним... ...Хто-небудь із сучасної молоді, яка щиро вірить, що вони не «совки», хоч приблизно уявляє собі, чим був «совок» 1970-80-х років? ...Можна поставити питання: хто більше зробив для історії - ті, котрі загинули в криївках, чи ті, котрі пішли в ГУЛАГ? Розмовляв: Роман КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Важко заперечити, що саме вихід довгоочікуваної нової книжки Оксани Забужко „Музей покинутих секретів” став найбільшою літературною подією зламу 2009-2010 років, а також найбільшою публічною подією від літератури. І порції накладу, що з’являються в книгарнях, миттю з них зникають, мов вітаміни С під час нещодавньої так і не проясненої епідемії. Книжкову новинку рецензував: Олег КОЦАРЕВ

В Києві відбулася презентація нового роману Оксани Забужко "Музей покинутих секретів", над яким авторка працювала протягом багатьох років. Захід пройшов в одному із арт-кафе столиці в урочистій атмосфері. «Я вітаю всіх, хто в цей паскудний, гнилий, танучий, страшенно мокрий і неприємний вечір вибрався з дому і дістався до нас», - розпочала презентацію Оксана Забужко, коментуючи погоду за вікном.

Як той англійський професор, який після виходу першої збірки Кіплінґа танцював за кафедрою "Нарешті справжня література!", я стою посеред вагону метро з журналом "Сучасність" №5 за 2009 рік і дивлюся на пасажирів зі змішаним почуттям. З одного боку, мені хочеться кричати їм "Читайте Забужко, вона не гірше Донцової!", з іншого, спершу варто почитати все, а не тільки шматки. Однак опубліковані у "Сучасності" уривки вперше за кілька останніх років торкають - і вперше за кілька останніх років від прочитання рідної літератури відчуваєш щось близьке до оргазму катарсису. Автор: Омелян Тарнавський, "Сімейна бібліотека"