Матеріали автора Дмитро Крапивенко

Хай там що казали б поборники “чистого мистецтва”, нині найбільше з усіх поезій важить воєнна. А її автори і є нашими пророками.Усі українські національно-визвольні змагання відзначалися розквітом і піднесенням поезії. Проте поразки в цих змаганнях перетворювали таке відродження на Розстріляне. Тому сьогоднішні поети більше за славу та визнання прагнуть перемоги — недарма вони свої скромні гонорари за видані книжки дуже часто спрямовують на волонтерські потреби.

Польове, але не всеохопне дослідження українського журналіста Дмитра Крапивенка, який нині служить у лавах ЗСУ.

Чому загибель 300 тис. росіян у загарбницькій війні — не привід для народу вимагати від своєї влади припинити "спецоперацію"? Що має статися, щоб це змінилося? Що в них у голові? Автор, який шукає відповіді на ці запитання, із власного досвіду знає російську глибинку, а нині відстежує інтерв’ю з російськими полоненими та їхнє спілкування з родичами.Read this article in English

Росія — країна, де бунт проти влади часто очолюють вожді, ще більш жорстокі й деспотичні, ніж легітимні лідери. Малоосвічений Пригожин навряд чи годиться для порівняння з Лєніним, а от з Ємелькою Пугачовим він має чимало спільних рис.Read this article in English

Серед українців популярна думка, що сучасних росіян зіпсував телевізор. Мовляв, потоки токсичної пропаганди за часів Путіна зазомбували 140 млн людей. Насправді в Кремлі не вигадували нічого принципово нового, а лише “апдейтнули” міфологеми, створені радянськими ідеологами. Найкращим способом донести їх був кінематограф, який Ленін призначив “найважливішим з мистецтв”. Продовжуємо розбирати пропаганду в радянських "позаполітичних фільмах". Попередню статтю читайте тут.

Коли ми стояли під Ізюмом, то спілкувалися з місцевими просто й незмінно. Ми — свої, "наші хлопчики". У звільненому місті Донбасу між рядками читається настороженість. Про це пише у своїй колонці для ТЕКСТІВ Дмитро Крапивенко — журналіст, а нині боєць ЗСУ.

Наштовхнувся на пост у соцмережах. Автора вразило відкриття: виявляється, в російській та українській версіях Вікіпедії подано різні тлумачення слова “правда”. Українське визначення — лаконічне й академічне, зрозуміле навіть школяреві. Російське — “приватизоване” як “понятие русской культуры” і навколо нього нагромаджено темний ліс правдошукачів від протопопа Аввакума до Солженіцина.