Матеріали автора Дмитро Полюхович

Попри всю жахливість і трагічність російського теракту на Каховській ГЕС, осушення Великого Лугу дало археологам неочікувану нагоду нарешті дослідити його терени. Насамперед місця, де були січі.Розкопки на місці будівництва Каховської ГЕС і водосховища майже не здійснювали – порівняно, наприклад, з місцем, де розташовано Дніпровську ГЕС.Чи маємо ми шанс сьогодні підняти цей пласт історії й випередити "чорних копачів", які не бояться ні мін, ані обстрілів? Без фінансування та державної підтримки є ризик згаяти шанс на здійснення належних розкопок на території козацьких січей.

Як казали самі козаки: «Луг – батько, Січ – мати». Навіть традиційне козацьке вітання-пароль звучало «Пугу-пугу! Козак з Лугу!». Сьогодні би це місце, аби воно зберіглося колишньому вигляді, назвали б унікальною екосистемою. І з нього народилася нинішня Україна. Озера, острови, заплави, стрімкий Дніпро, а навколо степ. Це місце, до якого не діставала влада Варшави, Стамбула чи Москви та не могли доскакати вершники кримського хана. Тому тут розквітло січове козацтво зі своєю майданною демократією, військовою організацією, потягом до справедливості та свободолюбства.

В УНР на Кіш охорони республіканського ладу (КОРЛ) було покладено чимало функцій сучасної СБУ. Її очолював Павло Богацький. Кіш можна вважати першою українською спецслужбою. Перед нею була Державна варта часів Скоропадського, але вона у своїй суті була більше уламком дореволюційних спецслужб часів царату, ніж українською структурою.

В українських школах учителів російської мови та літератури вважали привілейованою кастою. Навіть вищою за викладачів історії. Історія, нагадаємо, була головною ідеологічною дисципліною в школі. "Історики" також читали курс "Основ держави і права". І вони до того ж традиційно були парторгами шкіл.Read this article in English

Коли стрічка новин є суцільним жахом, хочеться її хоч трішки «розбавити» чимось невоєнним і позитивним. Як антистресову інформаційну пігулку ТЕКСТИ пропонують фотоекскурсію до дуже симпатичної й абсолютно невідомої широкому загалу туристичної родзинки Поділля – печери, яку можна побачити в історичному центрі містечка Городок на Хмельниччині.

Одночасно зі стягуванням російських військ навколо України у Facebook розгортається інфраструктура для сіяння зради та паніки у разі війни. Більшість сторінок-фантомів поки пусті, але коли треба, наповняться вмить (недарма для їхньої розкрутки витрачені чималі кошти). З досвіду бойових дій 2014–15 років передбачаємо, що вони будуть використовуватися для того, щоб писати, що наші бійці потрапили в «котел», їх «злили» «продажні генерали» і політики і їх всіх уб'ють, якщо люди не вийдуть на протест чи під Міноборони, чи під Офіс президента, чи ще кудись.

На невеличкій ділянці стоїть одразу два давніх і дуже романтичних водяних млини (обидва постали десь у середині ХІХ століття). Тут також варта уваги чимала млинарська загата зі шлюзами, зведена щонайменше у XVIII столітті (може, й давніше).

Свинцевих цидулок княжих часів в Україні до того не знаходили.

Цей ліс двічі унікальний. Крім величезної кількості товстелезних велетнів-аксакалів, що мають вік 100–150 років, ця «бучина» є ще й найсхіднішою природною популяцією цього виду. Крім буків та престижного статусу, «Сатанівська дача» має ще дві приваби. Текст і фото Дмитра Полюховича.

Наддністрянське село Рудківці, що на Хмельниччині, точніше його пляжно-курортна частина зовні та атмосферно нічим не відрізняється від містечок чорноморського узбережжя. Все як має бути – скупчення готелів, баз відпочинку, ресторанчиків, кафешок, «шалманів» з шашликами… Є навіть класичні тіточки, які швендяють пляжем, вигукуючи славнозвісне: «Гаря-а-а-ача-а кукурудза-а!». «Море», щоправда, – прісне, але то вже дрібниці.