38-річний Олександр Марусик 13 березня 2022 року їхав з сусідом Сергієм Колупайком з села Вознесенського до Петрушина, щоб забрати звідти його сім’ю. Обидва села розташовані в радіусі 20 км від Чернігова і були окуповані російською армією з 24 лютого до 31 березня, відстань між ними - близько десяти км.Неподалік Петрушина їхні “жигулі” на дорозі обстріляли росіяни. Обоє чоловіків вижили, але лише одному з них вдалося повернутися додому, переживши страшні тортури. Цей матеріал — частина спільного проєкту ТЕКСТІВ і чернігівської газети "Вість".Детальну інтерактивну реконструкцію боїв під Новоселівкою дивіться тут.

— Новоселівка, вулиця Шевченка, 21, квартира 2, — називає точну адресу свого колишнього будинку 76-річна Олександра Дубина.Він розташований біля розтрощеної стели з написом "Чернігів" на виїзді з Новоселівки. Торік у лютому-березні там п’ять тижнів тривали бої за місто.Дім на три входи, раніше в ньому жило три родини. 24 лютого залишилися тільки баба Шура (так її називають у селі) та дід Василь. Цей матеріал — частина спільного проєкту ТЕКСТІВ і чернігівської газети "Вість".Детальну інтерактивну реконструкцію боїв під Новоселівкою дивіться тут.

47-річний Олександр Антоненко з Чернігова був учасником боїв за висоту поблизу села Новоселівка під Черніговом (інтерактивна реконструкція цих подій – ось тут).До війни він працював зварювальником, у ЗСУ пішов добровольцем, потрапив до 1-ї танкової бригади. Розповідає: "Коли сказали, що нас узяли на утримання, здивувався, що за це ще й платитимуть. Того самого дня дали зброю. Форми не було. Хто в чому прийшов, у тому й пішов воювати".Менше, ніж через два тижні після добровільної мобілізації Олександр потрапив у полон – під час бою.Ми поспілкувалися з ним у січні 2023 року, після його повернення додому. Далі – пряма мова Олександра

Через 104 роки й 1 місяць після історичного бою під Крутами там знову лунали постріли та вибухи. Ішов ворог – той самий, споконвічний – російська орда. Знову рвалися на Київ.Історію другого бою пишуть зараз. Торік проти росіян єдиним фронтом виступили ЗСУ й тероборона. Бійцям дуже допомогли місцеві жителі, чого, до речі, не було в 1918-му. Прозріли?

1 січня в колишньому райцентрі Семенівка на Чернігівщині поховали 41-річну Наталію Комар. Жінка загинула від російського снаряда, що вдарив по вулиці Центральній 30 грудня близько 12.00. Уламком артснаряда 122-го калібру їй розтрощило голову.Це була перша російська атака на житловий сектор Семенівки. З боку Росії вилетіло шість снарядів. Три з них потрапили в місто. Два — на околицю, у городи. І один - у самий центр.

В останній день лютого в Кувечичах під Черніговом у закритій труні поховали місцевого жителя Юрія Котова. Він вірив, що російські солдати не зможуть задавити людину, яка стоятиме на шляху перед танком, тому спробував голіруч їх зупинити.В останню путь його проводжали тільки дружина й куми. Односельці боялися виходити з дворів. Виставили вартового на перехресті, який мав попередити, коли йтиме російська колона, — щоб люди швидко заскочили в машину, і катафалк рвонув з дороги.

На початку березня 56-річна Антоніна Скрека з села Кувечичі Чернігівського району опинилася перед важким вибором: везти чоловіка Миколу до Чернігова на гемодіаліз під кулями чи залишити помирати вдома?Вирішили їхати. 7 березня їхній автомобіль розстріляли на дорозі неподалік обласного центру. Поранену Антоніну російські військові завезли в окуповане село Льгів, що за 15 км на захід від Чернігова, де її взялася доглядати місцева родина. Тіло загиблого чоловіка залишилося на узбіччі.

У селищі Ягідне (Чернігівська область) російські військові протягом 25 днів тримали у нестерпних умовах у підвалі місцевої школи 360 мешканців селища, зокрема кількамісячних немовлят. Деякі чоловіки весь час спали стоячи через брак місця. За ці дні серед ув'язнених у підвалі померло десятеро людей.

У селі Нова Басань Чернігівської області український танк самотужки вступив у бій з цілою колоною російської бронетехніки.