Є всі підстави говорити про те, що в Ірані почалося дещо схоже на Інтифаду палестинців в середині 90-х років в Ізраїлі - постійні сутички з правоохоронцями, акції непокори, саботаж. Період тиші, що продовжувався після протестів які відбувалися влітку після виборів, закінчився. Верховний лідер Ірану аятолла Хаменеї припустився дуже важливої помилки:

Коли на вулицях Ірану почалися масові протести, більшість традиційних ЗМІ їх, за великим рахунком, проігнорували. На CNN показували інтерв'ю з товстими мотоциклістами. Жоден інший американський канал не проявив себе краще. Про іранське телебачення говорити, звісно, не доводиться: цензура. Британське ВВС та арабська Аль-Джазіра виявилися швидшими. Але найважливішу роль відіграв інтернет.

Субота стала найкривавішим днем за всю історію протестів іранців, які вважають що перемогу кандиадата-реформатора Хоссейна Мусаві на президентських виборах 12 червня було вкрадено на користь чинного президента Махмуда Ахмедінеджада. "Тиха" оксамитова революція переросла в насильство.

Третій день протестів проти підроблених результатів президентських виборів в Ірані став наймасовішим і водночас найкривавішим. У мітингах на вулицях і площах Тегерану взяли участь, за різними оцінками, від 200 тисяч до мільйона демонстрантів.

У вічно молодому Ірані молодь не скаржиться "Хіба за це ми стояли на Майдані?". Студенти роблять те, у чому розчарувалося попереднє покоління - впливають на владу через вибори і акції прямої дії. Ахмадінеджад повторно став президентом Ірану. Однак сьогоднішні іранці — і особливо молодь — налаштовані рішучіше, ніж будь-коли, боротися за власні права, демократію та свободу, - пише в колонці для "Нью-Йорк Таймс" відома іранська журналістка Камелія Ентехабіфард, яка зараз перебуває у вигнанні після того, як була за свою роботу заарештована в 1999 році.

Президентські вибори, що відбулися в Ірані 12 червня, наступного ж дня переросли у масові виступи проти махінацій з підрахунком голосів. Однак світ навряд чи дізнався б про масштабні сутички з поліцією, сльозогінний газ та арешти студентів, якби не соціальні інтернет-сервіси на кшталт Twitter i Facebook. Автор: Іван Мельник