Знайти своїх у новому місті – удача для переселенців, змушених залишити рідні міста під час війни. Краматорцям вдалося знайти формат, який допомагає підтримувати українську армію і триматися самим.Видання Kramatorsk Post і місцевий неформальний волонтерський хаб стали осередком спільноти краматорців, які виїхали з постійно обстрілюваного російською армією міста, що опинилося поблизу лінії фронту під час повномасштабного вторгнення. Краматорці вже зустрічалися в Києві, Львові та Івано-Франківську.Наступна зустріч відбудеться 26 листопада у Вінниці.З чого почалися зустрічі “Свої до своїх”, як їх організовують і чому там зайнято всі вільні місця – для ТЕКСТІВ написала Валерія Пімкіна, активістка й душа місцевої громади, яка понад 10 років працює в місцевій редакції й нещодавно започаткувала неформальну волонтерську спільноту, де об’єдналися колишні військові, місцеві медійники й активісти (з міркувань безпеки не розкриваємо деталей про людей та їхню діяльність у Краматорську).

“Війна стимулює інновації. Що більше вб’ємо ворогів і що менше загине побратимів — то швидше завершиться війна нашою перемогою”, — пише на своїй фейсбук-сторінці Олександр Супрун, голова волонтерського осередку “Справа громад Дарниця”. Ця спільнота разом з 206-м батальйоном ТРО ЗСУ (в якому служить Олександр) розробила прототип автономної турелі для кулемета.

"Ми — рух громадянського спротиву, а не партизани, які підривають колаборантів. Нашою метою було дати людям якийсь спосіб мирного спротиву. Річ у тім, що не всі готові та здатні партизанити, але кожен спроможний вивісити чи зав'язати жовту стрічку, скажімо, на поручнях або на паркані".

Двоє братів Божків — старший Юрій та середній Іван — після 24 лютого вдавалися до хитрощів на польському кордоні, щоб виїхати з України. Третій, наймолодший, Микола, одразу вирішив залишитися. Братів не пропустили. Вони повернулися додому без дружин і дітей, які виїхали на Захід, і почали вивозити людей з гарячих точок Харківщини — і так втягнулись у волонтерство. Їхні сім’ї зараз розділені, та чоловіки кажуть, що більше не хочуть за кордон.Хлопці робітничих професій налагодили видачу допомоги в рідному селищі Старий Салтів, яке й за кілька місяців після деокупації заледве приходить до тями. Вони опікуються гуманітарним хабом — таких є кілька в деокупованій області.

Цивільні автівки в українських майстернях перетворюються на бойові машини: на одних ставлять кріплення для кулеметів, в інших обладнують місце для медичних нош. У багатьох є прилади нічного бачення та камуфляж. Автомобілі на фронті – витратний матеріал. Вони потрібні постійно, до того ж їх треба багато. Навіть короткий час служби автівки на передовій – шанс зберегти бійцям життя.ТЕКСТИ побували в одній з таких майстерень на околиці Києва й спостерігали за метаморфозами червоного бусика з Литви.

Часто буває, що командир Хаймарсів їздить на УАЗі – “бобіку”. Боєприпасники, паливозаправники та інша “обв’язка” яка їздить за Хаймарсами, – це радянська техніка, і вона ламається. Донати допомагають тримати її в робочому стані.

Мешканці села Мощун, яке окупанти знищили під час битви за Київ, готуються зимувати вдома, хоча неушкоджених будинків у селі немає, а від багатьох з них залишився тільки фундамент. Реальність Мощуна сьогодні – це модульні будинки від благодійників і руїни того, що раніше було житлом.Розгрібати завали допомагають волонтери, які щовихідних приїздять у село. Розчищають місця руйнувань, допомагають відновлювати дахи й паркани та затягнути плівкою вікна. У холодну дощову пору охочих вовтузитись у грязюці стає менше, а роботи досі багато.

Заняття того дня ледь не зірвалися через дощ, але він швидко припинився. У повітрі запахло свіжістю, а на голови курсантів, які вишикувалися під деревом, падали рясні краплі.Перед практикою інструктор нагадує правила техніки безпеки: пропелери на коптерах крутяться так швидко, що можуть обрізати пальці.ТЕКСТИ побували на заняттях у Центрі підготовки операторів БПЛА “Крук”, де військові й цивільні вчаться керувати дронами. Ми поспілкувалися з інструкторами та курсантами про те, хто і як може стати оператором БПЛА, що найскладніше в навчанні і як повітряна тривога “розбиває” коптери.

Сиве волосся сільської бабусі спадає благенькими пасмами на яскраві крокси хлопця-перукаря в мішкуватому одязі. В одноповерховій школі з пофарбованою в суворий бурий колір підлогою гріють повітря професійні фени Dyson. Один такий коштує майже як усі парти в класі. У селі Литвинівка Вишгородського району сьогодні імпровізований салон. Тут працює команда б’юті-волонтерів — майстрів індустрії краси, які безплатно надають послуги мешканцям населених пунктів, що пережили російську окупацію.

— Відправили вам потяг з гуманітаркою з Чернівців. Там є все, що треба, — шість забитих вагонів. Зустрічайте вранці.Як зустрічати? Чим завезти? Хто розвантажить? Від часу заснування ініціативи “Солом’янські котики” минув лише тиждень. За ніч ми продумали план і зібрали волонтерів, а за допомогою щодо авто звернулися до Зграї.