У справі також ідеться про одного з аферистів часів революції, який своїм розмахом легко засовує за пояс Отапа Бендера. Видавництво «Темпора» надрукувало здоровенний, майже 700-сторінковий том, присвячений «кримінальній справі», що її провадив більшовицький каральний апарат у 1920-1921 роках проти керівництва Української партії соціалістів-революціонерів (на тодішньому політичному сленгу – «есерів»). Збірку історичних документів «Справи ЦК УПСР» (1920-1921) з архівів ГПУ під назвою «Вирок українській революції» читав Олег Коцарев

Його голос слухали сотні тисяч. При приглушеному світлі, прикладаючи вухо до радіоприймача (щоб не почули сусіди) через тріскіт і шипіння глушилок ловили його слова. Він розповідав про щось цілковито фантастичне для радянських людей: спалах української міської культури в 20-х, культурне життя в еміграції, про вільний світ. З освіченої родини, він довго жив у нетрях Буенос-Айреса. Коли почав працювати на «Свободі», його передачі стали найпопулярнішими, їх слухав і Солженіцин. Автор: Олена О’Лір

Становище росіян у СРСР було парадоксальним. З одного боку, цілий СРСР неофіційно називали "Росією". Починаючи з 1930х років, держава просувала російську мову та культуру, проводила політику поступової русифікації. З іншого, росіяни ніби й не сприймалися як окремий народ. "Росія" була усюди і ніде. Інші народи мали свої національні республіки чи автономії. Росіяни - ні. Російська РФСР була чим завгодно, але не національною республікою російського народу. Не було й окремої комуністичної партії Росії.Дослідження рекомендує: Євген Лакінський