Проєкт «Книга-мандрівка. Україна» презентував два нові анімаційні епізоди, які розповідають про нескорені українські міста – Ізюм та Бахмут.

Ідентифіковано двох окупантів, причетних до розстрілу українського дитячого письменника Володимира Вакуленка та вбивства ще трьох людей під час окупації Харківщини.

Уперше я почув про цю лікарню взимку. Мені розповіли про операції в темному підвалі, над яким вирувало вогняне цунамі, про нищівні авіаудари по корпусах і полювання на медиків. Ізюмська лікарня Піщанської Богоматері вистояла, ніхто з персоналу не загинув. Я повернувся в Ізюм, щоб познайомитися з лікарями-відчайдухами, які пережили смертоносну весну 2022-го.

У сосновому лісі на околиці Ізюма було кладовище, де вже не ховали людей. Та під час окупації міста ставленики росіян нашвидкуруч організували тут масове поховання. Хрести нумерували цифрами, багато могил — безіменні, багато знайдених тіл — зі слідами катувань. Місцевий житель Віталій Боровий працював у єдиній відкритій на час окупації ритуальній службі. Він ховав людей, збираючи тіла по місту. Зараз допомагає поліції розкопувати й установлювати імена загиблих.Текст: Ярослава Тимощук, фото: Данило Павлов

Небагато фрагментів російсько-української війни ілюструють ціну поразки яскравіше, ніж п’ятимісячна битва за село Довгеньке поблизу Ізюма. Ідеться про епізод, який, імовірно, обійшовся в сотні життів, але не став для Росії успішним. Дослідник воєнної історії ChrisO, спираючись на відкриті джерела, реконструює бої за Довгеньке й використовує, зокрема, свідчення російських військових, які брали учать у битві. ТЕКСТИ публікують переклад треду з незначними стилістичними скороченнями.

Люди полюють за їжею. Найбільший рух у життя Ізюма тепер вносять волонтерські автомобілі з гуманітарною допомогою. Після майже пів річної російської окупації місцеві мають багато страхів. Один з найсильніших — страх голоду. Люди сваряться за місце в черзі за продуктами та вдаються до хитрощів, щоб отримати пакунок. Текст: Ярослава Тимощук, фото: Данило Павлов

Коли ми стояли під Ізюмом, то спілкувалися з місцевими просто й незмінно. Ми — свої, "наші хлопчики". У звільненому місті Донбасу між рядками читається настороженість. Про це пише у своїй колонці для ТЕКСТІВ Дмитро Крапивенко — журналіст, а нині боєць ЗСУ.

Олександру 39 років, він мешканець Ізюма, працює в автофірмі. Наприкінці квітня його затримали російські солдати й три дні допитували: хотіли дізнатися, чи він атовець, та вибивали з нього імена й місце перебування інших українських солдатів. Чоловік каже, що били професійно й викручували пальці плоскогубцями. “Катування були для них розвагою”, — каже чоловік. Він відмовився фотографуватися і просить не називати його прізвище.

Наслідки російської окупації у фоторепортажі Суспільне.Харків зі звільненого Ізюма на Харківщині.

Російські окупанти під час контрнаступу ЗСУ кидали техніку, добивали своїх поранених та розбігались по лісах.